Розділ 25

Після душу Алекс загортає мене в халат і знову несе у ліжко. Вкриває ковдрою і цілує у чоло. 

– Ти дійсно думаєш, що я буду лежати так весь день? – бурчу. 

– Мені б цього хотілося, – хмикає. – Та я не зачиняю тебе тут. Можеш виходити. Гуляти не вийде, тому що погода жахлива. 

Коли Алекс йде, я ще трохи лежу, а тоді розумію, що пройтись мені не завадить. Одягаю чисту футболку Алекса, свої джинси, а волосся збираю у гульку. Возитися з ним зовсім не хочеться. 

Коли спускаюсь вниз, чую голоси з вітальні. Один точно належить Алекса, а от іншого я не знаю. Чоловік явно старший. 

Не втримавшись, заходжу туди та зустрічаюсь поглядом з тим самим незнайомцем. Його обличчя здається мені смутно знайомим, та я не можу пригадати де бачила його раніше. 

Високий, худорлявий, погляд такий гострий, як у хижого птаха. 

– Добрий день! – вітаюсь першою, і Алекс повертається до мене обличчям. Розглядає з голови до ніг, і мені здається, що він сильно радий моїй появі тут. 

– Вітаю! – погляд чоловіка теж якийсь дивний. Він хмуриться і занадто прискіпливо моє обличчя розглядає. – Хто ця мила дівчина, Алексе? 

– Моя дружина. Аліса, – відповідає. 

– Висоцький Арсен Юрійович, – відповідає чоловік. – Алісо, а хто твої батьки? Просто твоє обличчя здається мені смутно знайомим. 

– Її батько – Роман Кравець, – відповідає за мене Алекс. 

– Он як, – цей Арсен явно такого не очікував. – А матір? 

– Вона померла. Давно, – відповідаю. 

Висоцький якось дивно сприймає цю новину. Хмуриться ще більше. Швидше за все, він знав і маму мою, і батька. 

– Як прикро, – шепоче. – Вона хворіла? 

– Ні, – кажу. – Я не знаю причину смерті, але дуже хочу дізнатися. 

Висоцький киває головою, але я не до кінця розумію – мені чи своїм думкам. Він прощається з нами і йде до виходу, але поруч зі мною зупиняється. 

– Ти дуже схожа на свою маму. Точна копія, я б сказав… – говорить. – Дуже цікаво… 

Я не розумію, що йому так цікаво. І взагалі, цей чоловік якийсь дивний.

Коли він йде, Алекс наближається до мене і несподівано міцно обіймає. Таке відчуття, що ця дивна розмова його більше схвилювала, ніж мене. 

– Ти чого? – питаю розгублено. 

– Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно я боюсь тебе втратити, – видихає. 

– Ти мене не втратиш, – кажу і дивлюсь йому в очі. – Все буде добре. Хіба не ти казав мені це вчора? 

– Я, – усміхається. – Пробач.

– Ти розкажеш мені, хто цей чоловік і чому він приходив? – питаю. – Чесно кажучи, він здався мені трохи дивним. 

Алекс відпускає мене, і ми сідаємо на диван. Він бере в руки чорну теку, і щось мені підказує, що всередині буде дещо дуже важливе. 

– Висоцький – дуже впливовий тип. Він може одним пальцем розчавити як мене, так і твого батька чи Олега. Звісно, за просто так він цього робити не стане. 

– І що ж ти йому пообіцяв за допомогу? – питаю схвильовано. 

– Землі. Багато земель, – відповідає. 

– Ти впевнений, що йому можна довіряти? – випалюю. Після слів Алекса мої переконання щодо цього чоловіка тільки підтвердилися. – Де гарантія, що він точно так само не допомагає моєму батькові? 

– У Висоцького погані стосунки з твоїм батьком, – пояснює. – У минулому між ними щось було, що залишило свій слід. Тому з цього приводу хвилюватися не варто. 

– Ну що там? – у вітальню заходить Руслан, і його погляд зупиняється на теці. – Є причини радіти? 

– Зараз дізнаємось, – Алекс глибоко вдихає, а я зробити цього не можу. Розумію, що в цій теці може бути що завгодно. Як хороше, так і погане. 

Алекс розгортає її та переглядає більше десятка папірців. Я не розумію, що в них, тому чекаю на пояснення. Руслан – теж. 

– Ці документи повністю підтверджують той факт, що Кравець незаконним способом забирав у людей землі, – відповідає осілим голосом, а я розумію, що це ще не все. Помічаю за спиною Руслана Діану і напружуюсь. Вона також чекає на важливу інформацію, і я її розумію. – Також тут є матеріали справи щодо аварії, в якій загинули наші батьки. Тут є свідчення іншого водія. Він зізнався, що йому заплатили… 

– Як таке можливо? – втручається Діана. – Чому цих свідчень не було раніше? 

– Їх просто не врахували, – відповідає Алекс. – Це жодним чином не доводить вину твого батька, але ми-то розуміємо, хто за усім стоїть. 

– Ми можемо його посадити? – питає Руслан. – Цих документів достатньо? 

– Думаю, що з цього варто починати. Я все передам нашим юристам, – відповідає Алекс. 

Зараз у мене якісь неоднозначні відчуття всередині. розумію, що цього зовсім мало. І Алекс це розуміє.. Минуло багато часу і не факт, що поліція захоче знову з цим розбиратися. 

Коли Алекс з Русланом йдуть в кабінет, Діана наближається до мене і сідає поруч. Вона не нападає і здається спокійною, та я розумію як їй важко зараз.