Розділ 21

Повернувшись у будинок Алекса, одразу йду в кімнату, щоб переодягнутися в сукню. Часу дійсно небагато, тому що ми затрималися в інтернаті. 

Чим ближче до вечора, тим сильнішим стає моє хвилювання. Сукня дико мені пасує і робить з мене фатальну жінку. Байдуже, що насправді я налякане дівчисько, яке боїться власної тіні. Ніхто ж про це не знає. 

Коли в кімнату заходить Алекс, я стою до нього спиною і намагаюсь потягнути вгору застібку. Нічого не виходить, і я дратуюсь. 

Алекс наближається, і я відчуваю його пальці у себе на шкірі. Він легко тягне застібку вгору, відпускає, але продовжує стояти зовсім близько. 

– Гарна сукня, – говорить хрипло. – Ти в ній на себе не схожа.

– Думаєш? – повертаюсь до нього обличчям. – Мені здається, що ти зовсім мене не знаєш. 

Хочу залишити кімнату, адже Алекс також буде одягатися, але він зупиняє мене, схопивши за зап’ястя. Іншою рукою дістає з кишені коробку і відкриває її. Я бачу дві обручки – і всередині все стискається. 

– Думаю, буде дивно, що ми одружені, але без обручок, – Алекс відпускає мою руку тільки для того, щоб дістати менший за розміром перстень і надіти мені на палець. 

Свій він одягає сам, але мені все одно ніяково. Ми дійсно чоловік та дружина. Офіційно перед законом. Ця каблучка здається мені дуже важкою, і я готова зняти її за першої ж можливості. 

Нічого не кажучи, залишаю кімнату і виходжу в коридор. Серце калатає, а руки тремтять. Дивлюсь на обручку – і плакати хочеться. Розумію, що навіть цей золотий обідок для Алекса нічого не означає. Це все зроблено для мого батька. Щоб він злився, коли побачить його. 

– Ого! – Руслан не стримує емоцій, коли бачить мене. – Ти кого спокушати зібралася? Тепер Алексу треба хвилюватися, щоб тебе ніхто не викрав. 

– Прийму це як комплімент, – натягнуто усміхаюсь. 

Вниз спускається Діана і розглядає мене зацікавлено. Вона схожа на фею у своїй сукні, і хто не знає, ніколи не здогадається, що заховано під нею. 

– Може, мені краще вдома залишитися? – питає дівчина, а її невпевненість видно неозброєним оком. – Хіба без мене це свято не відбудеться?

– Ти чого, Ді? – хмуриться Руслан. – Виглядаєш неймовірно! 

Дівчина мовчить, і мені її шкода, якщо чесно. Я впевнена, що Діана просто боїться виходити в люди. Вона не впевнена у собі, і це видно. Я хотіла б сказати, що її рани не помітно і ніхто не знає, що у неї під сукнею, але не роблю цього. 

Алекс виходить до нас останнім. У чорному костюмі та білій сорочці виглядає дуже елегантно. Наші погляди зустрічаються, і я відводжу свій першою. 

Їдемо одним автомобілем. Ми з Діаною – позаду, Руслан – за кермом, а Алекс поруч з ним. Ще одна машина з охороною позаду. 

Не скажу, що мене напружує тиша в салоні. Насправді я взагалі не думаю про тих людей, що поруч. Я думаю про тата, про хрещеного і боюсь, що моя поява на цьому святі викличе армагедон. 

Постійно кручу на пальці каблучку, тому що ніяк не можу звикнути до неї. Точно так само не можу звикнути до того, що тут відбувається, і боюсь, що через усі ці ігри ще хтось може постраждати. 

Прибуваємо на місце через пів години. Руслан допомагає вийти Діані, а Алекс подає руку мені. Приймаю її тільки тому, що нас можуть побачити. З цього моменту я маю бути щасливою дружиною. Сумніваюсь тільки, що зможу хоча б раз усміхнутися. 

Поки йдемо до входу у ресторан, Алекс тримає мою руку у своїй. Позаду йдуть Діана з Русланом. Охорона залишається на вулиці й чекає нас там. 

– Розслабся, – Алекс нахиляється до мене і цілує у скроню. Знаю, що робить це тільки для того, щоб привернути увагу моїх родичів. 

У залі багато людей, але Олега зі Світланою бачу одразу. Вони розмовляють з іншими гостями, але коли помічають нас – розгублено переглядаються. 

Тата поки не видно. Це добре. Нехай спочатку перший шок мине. 

– Ходімо! – Алекс сам веде мене до хресного. Мені ж нічого не залишається, як плестися за ним наче бездушна лялька.

– Алісо… – Світлана розглядає мене прискіпливо, наче не вірить власним очам. – Чому ти з ним?

– Якого біса?! – цідить Олег. 

– Ми одружилися, – кажу якомога впевненіше. – Алекс – мій чоловік.

– Ти здуріла? – хресний робить крок до мене, мабуть, для того, щоб придушити власними руками, але Алекс закриває мене собою, і тепер я бачу тільки його спину. 

– Емоції варто контролювати, Олеже! – заявляє Алекс. – Не забувайте, де ми знаходимось. 

– Мерзотник! Думаєш, це зійде тобі з рук?! – цідить Олег. 

– Думаю, що так, – спокійно відповідає Алекс. – А от вам з рук нічого не зійде. За всі гріхи доведеться заплатити. За всі. 

Алекс знову стає поряд та обіймає мене за талію. Під вбивчим поглядом Олега почуваюсь зовсім крихітною. В його очах розчарування, та навіть не це болить мені найбільше. Хресний не подумав, що одружились ми не з моєї власної волі. Його хвилює сам факт нашого одруження, і все. 

– Як ти могла, Алісо? Ми ж прийняли тебе як доньку! – цідить Світлана. – Не дарма Роман прогнав тебе! Ти не варта того, щоб носити його прізвище!