Розділ 17

Наступного ранку прокидаюсь у палаті одна. Це неабияк мене тішить. Медсестра приносить сніданок, і від запаху їжі мій бідний шлунок скручується. Останнім часом з їжею добрячі проблеми. Їм мало і все кудись тікаю. 

Після сніданку почуваюсь значно краще й, поки нікого немає, дозволяю собі пройтись палатою і зупиняюсь біля вікна. Будинки, які бачу навколо, мені не знайомі. Однозначно це приватна лікарня і ніхто не знає, що я тут. 

Можливо, батько шукає мене деінде, або не шукає взагалі. Не знаю, чи дійшла до нього інформація про наше з Алексом одруження, але щось мені підказує, що ще ні. Мабуть, Алекс якось пафосно про це розповість. Недарма ж він повернув мене до себе. 

– Тобі дозволили вставати? – питає Руслан, з’явившись на порозі палати.

– Я почуваюсь значно краще, – кажу. 

– Це добре, – він проходить всередину і сідає в крісло біля ліжка. – Алісо, Алекса не буде в місті кілька днів, тому якщо ти щось хочеш – кажи мені. 

– Це хороша новина, – видихаю і сідаю на край ліжка. – Що його не буде. 

– Алекс не такий поганий, як ти думаєш, – усміхається. 

– Я знаю, яким він може бути. Але мені це більше не світить. Я донька – його ворога, і будь-які мої доводи про те, що я нічого не знаю, його не цікавлять. 

– Ти хочеш знати, як загинули батьки Алекса та Діани? – несподівано питає Руслан. – Сам Алекс навряд чи тобі розповість, але я можу. Можливо, тоді ти щось та й зрозумієш у його поведінці.

– Розкажи, – кажу схвильовано. 

Насправді я розумію, що Руслан – єдиний, хто може хоч якось прояснити ситуацію. Він начебто хороша людина і жодного разу мене не образив. 

– Це сталося десять років тому. В той час Алекс навчався за кордоном, а його батько займався фермерством. У нього були землі та техніка. Він любив цю справу. Та одного разу з'явився твій батько з пропозицією ці землі викупити під будівництво. Звісно, йому відмовили. Пропозиції надходили ще декілька разів, а потім пішли погрози. Спочатку згорів трактор, потім – сарай. І пішло-поїхало. Погрози не припинялися. До речі, в той час не тільки батько Алекса отримував пропозицію продати землю. Твій татко багатьом став поперек горла, але люди боялися, тому погоджувалися. 

– І що було далі? – питаю тремтячим голосом. Я знаю, чим усе закінчилося, але не знаю, в чому була причина. 

– Одного дня батьки Алекса разом з Діаною їхали в місто. Сталася аварія. Автомобіль загорівся, а врятуватися вдалося тільки Діані. Вона постраждала дуже сильно і понад рік проходила лікування. 

– О Боже… – видихаю. – Але чому Алекс думає, що винний мій батько? 

– Водій автомобіля, що був винуватцем, зник з місця ДТП. Не залишилось номерних знаків, нічого. А за день до цього твій батько востаннє погрожував фізичною розправою.

Я не знаю, що сказати. Уявлення не мала, що все настільки жахливо. Слухаю все це – і здається, що це історія якогось серіалу, тільки не життя. Це ж що довелося пережити Алексу! А про Діану взагалі мовчу. Вона ж ще зовсім малою була тоді.

– Я думаю, що тобі є над чим подумати. Я не кажу, що Алекс має право так з тобою вчиняти, але принаймні тепер ти розумієш, чому він це робить. 

– Дякую, що розповів, – вичавлюю з себе. – Я дійсно буду мати над чим подумати. 

Руслан киває і залишає палату, а я дивлюсь на зачинені двері і не розумію, що далі робити. Якщо це дійсно мій батько вбив батьків Алекса, то, може,                                                              його дії мають сенс? 

Ні, я зовсім не виправдовую його ставлення до мене. Це неправильно і негідно з його боку. Але… якби я була на його місці, то як би вчинила? 

Це дуже важке питання, і в мене немає на нього відповіді. Добре, що я не на місці Алекса, але мене інше хвилює. Якщо тато дійсно підлаштував ту аварію і так холоднокровно вбив тих людей, то чи не міг він вбити маму? 

Мороз біжить шкірою, і я обіймаю себе руками. Знову розболілась голова, і я не розумію, як бути далі. Кому вірити? Однозначно ні батько, ні Алекс мені не друзі. Я маю сама з усім розібратися, і якщо виявиться, що батько причетний до смерті цих людей, я не зможу дивитися Алексу в очі. 

Добре те, що Алекса не буде декілька днів. За цей час я зможу набратися сил і добре все обміркувати. Вихід однозначно має бути. Не знаю поки який, але він є.

Весь день у мене в голові кадри тієї аварії. І хоча я не бачила її на власні очі, моя свідомість сама малює картинки одна страшніша іншої. 

До вечора мене ніхто не провідує, а вночі сплю дуже погано. Мені сниться та аварія, крики людей, що заживу горять в автомобілі, і моя мама. Вона усміхається мені, але мовчить… 

У мене таке відчуття складається, що я починаю божеволіти. От якби зараз батько був поруч зі мною, я, не вагаючись, запитала б у нього про це. Або у хресного. На той час вони ще працювали разом і він не міг не знати про ситуацію з землею Яшиних. 

Минає ще три дні мого перебування у цих стінах. Я настільки сильно себе накручую, що будь-якої миті чекаю чогось поганого. Руслан приходив ще кілька разів, але без новин. Мабуть, Алекс заборонив йому розповідати, що відбувається за стінами цієї лікарні.