Холодна легенда про Вогонь

Епілог: Коли світ пам’ятає.

…Цю легенду розповідає вітер. Коли забуває дихати. Коли тиша стає гучнішою за бурю. Коли ти торкаєшся снігу — і раптом відчуваєш тепло.

...

Кажуть, десь за горизонтом, там, де небо не ділиться на день і ніч, існує місце, де земля ніколи не палить, і не сковується льодом. Де все росте — не завдяки, а разом.
У тому краю живе світло, що не має кольору. Воно не палає і не замерзає. Воно — дихає. Іноді, в найспокійніші ночі, коли навіть зірки мовчать, можна почути шепіт:
— Вона підійшла першою…
— А він… залишився.
Ті, хто слухають серцем, кажуть: "що досі десь у глибині світу є Вогняна Дівчина, що сміється не спопеляючи. І Холодний Сніг, що мовчить — але слухає. І світло між ними… все ще пульсує. Не як полум’я. Не як мороз. А як надія."
І тому, коли ти боїшся — не втікай. Коли палаєш — не спалюй. Коли завмираєш — не замерзай.
Бо світ починається не з битви. А з дотику. І якщо ти дослухаєшся — можливо, відчуєш як у тобі теж
народжується… світло.

Лірія Маєр

Подобається

#566 в Молодіжна проза
#359 в Фантастика

У тексті є: вогонь, холод, новийсвіт

Відредаговано: 21.06.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись