Розділ 33. Танець

Софійка була щаслива! Нарешті все вияснилося! Вона ніяка не принцеса! Зовсім не наречена мага Еліма!

Далі все було, як в тумані, пояснення короля й королеви Рифів та Ясінеї, які навперебій почали розповідати магові про те, що Ясінея з’явилася через кілька років після свого зникнення, бо Сполохи закинули її на зовсім невідомі острови аж на краю Небесних Рифів. Вона довго добиралася додому, долаючи купу перешкод та переживши багато пригод. Ясна Гріона (місцева провидиця) повідомила, що Елім вирушив шукати її, орієнтуючись на медальйон, яким вони обмінялися на заручинах. Але свій медальйон принцеса загубила ще на початку своїх мандрів. Тому де він був і чому з’явився аж у Донумі, ніхто не міг пояснити. Принцеса сама хотіла вирушити на пошуки нареченого, але її магічних сил було недостатньо, щоб подолати шлях між світами. Тому вона чекала Еліма, вірячи в передбачення про те, що він з’явиться.

На островах Небесних Рифів мешкали маги-перевертні, які могли перетворюватися на птахів, аби літати між островами. Запрошення в гостину до короля й королеви Софійка й Аріан чемно відхилили, попросивши відправити їх назад, у Донум.

- Я прошу вибачити мені, Софіє, що затягну вас на Рифи, - просив пробачення Елім.

Він тримав за руку свою наречену й усе не міг повірити своєму щастю.

- Очевидно, все так і є, як ви казали: медальйони тягнуть один до одного тих, хто їх носить. Але ж моя мрія знайти кохану здійснилася! І завдяки медальйонам! Значить, вони потрібні були, як не крути!

Аріан довго розмовляв з Елімом про якісь справи щодо управління тереном, де маг був главою клану Химерних драконів. Він не збирався повертатися назад, тому просив Аріана вирішити це питання разом з королем Донуму. Потім вони попрощалися з новими знайомими. Аріан взяв Софійку за руку і, обсипні чарівним пилом, вони знову з’явилися біля замку дракона.

Дракон не поспішав випускати Софійчину руку, хоча дія магії минула, і вони були на твердій землі.

- Софіє, - сказав дракон, - візьміть, це ваше.

Аріан простягнув Софійці... сріблястий медальйон.

- Як? Я ж віддала його Еліму! Він не належить мені!

- Елім сказав, щоб я повернув його вам. Це подарунок. Медальйони йому більше не потрібні, бо він знайшов свою наречену. А магія, чи що там закладено в цих прикрасах, якась трохи сумнівна, непевна й хитка. Та як прикраса він згодиться!

- Дякую, - сказала Софійка

Чесно кажучи, вона зраділа, що знову тримає медальйон в руках. Все-таки це була єдина ниточка, що пов’язувала її з рідним світом, і вона сподівалася знайти розгадку, як потрапити додому. Дівчина розкрила сердечко й ахнула. Медальйон знову був абсолютно порожній! Портрет Еліма зник, як і не будо його там. Софійка надягла прикрасу на шию й сказала:

- Дякую, що захищали й підтримували мене, алісе Аріане.

- Немає за що, - посміхнувся Аріан, дивлячись на дівчину ніжним поглядом.

Ямочки на щоках від його посмішки змусили Софійчине серце битися частіше. Вона згадала, як колихалася трава над їхніми головами, коли вони лежали там, на острові, як ледь відчутно торкалися губи дракона її вуст...

- Аріане, всі з ніг збилися, шукаючи тебе! – раптом почули вони від воріт замку.

До них ішла Віринея, бездоганна й надзвичайно вродлива.

- Кажуть, ти принцеса? – Віринея недовірливо скривила губи, глянувши на Софійку. – Не думала, що принцеси працюють служницями! Та в кожного свої примхи, - і, глянувши на дракона, додала. – Не забудь, милий, сьогодні ми разом вечеряємо, ти мені обіцяв!

- Так, - кивнув Аріан. – Раз обіцяв, значить, так і буде.

Віринея, ще щось розповідаючи дракону, взяла його під руку, і вони пішли разом та зникли в замку. Софійка лишилася одна.

«Моя присутність справді діє, - подумала вона гірко. – Віринея чіпляється на Аріана, а він і не проти. А я, дурна, понапридумувала собі всякого!» Дівчина пішла до їхньої з Агафкою кімнати. Дорогою вона лаяла себе останніми словами за мрії. Бо Софійка вперше почала відчувати, що дракон їй не байдужий. Якщо раніше це були просто якісь ігри в закоханість за домовленістю, то зараз це переростало в щось більше. Емоції та почуття ставали не награним чи придуманими, а справжніми! Це бентежило дівчину.

Невже це кохання? Вона ніколи не відчувала такого почуття, коли гостро крається серце від того, що коханого обіймає інша. Не було в неї й таких гострих відчуттів, коли від поцілунку, та що там, просто від доторку руки, – ти ладна злетіти в небо від щастя. А коли просто бачиш об’єкт своїх марень, то все вилітає з голови, і ти не помічаєш навколо нічого, тільки його, коханого. Софійка завжди сміялася над такими описами в книгах, але зараз... Невже це ознаки кохання? Ні! Не може бути! Їй не можна закохуватися! Адже в Аріана ростуть крижані квіти! Він одружиться з Віринеєю, а вона, Софійка, тільки страждатиме, коли полюбить дракона. Бо ніколи не дозволить, щоб він помер! Бо... кохає його?

Голова йшла обертом. І, вже заходячи в кімнату, Софійка раптом згадала питання, яке так і не поставила Аріанові. Забула. Віринея перебила своєю появою.

А де ж другий медальйон?

Агафки не було в кімнаті, мабуть, десь побігла у справах. А Софійка зняла верхній одяг, прилягала на своє ліжко і незчулася, як задрімала. А уві сні їй знову привидівся пан Болотний, який незадоволено похитав головою, а потім попросив: «Порятуй його!».