Розділ 30. Веселунка

Зранку, снідаючи разом з челяддю на першому поверсі, Софійка слухала оповідь Агафки, яка вже зранку встигла отримати на горіхи від Віринеї. Виявляється, вчора ввечері Віринея прилетіла разом з Аріаном. Драконицю, за її словами, під час битви в королівському палаці взяли в заложниці Кам’яні дракони і над другий день запропонували королю вимоги для обміну полоненими. Віринею - на двох синів глави клану Кам’яних драконів, які перебували у в’язниці. Король погодився, бо дочка в нього була одна і до того ж улюблена. Його Величність Мартелій попросив Аріана прихистити в своєму замку і приглянути за Віринеєю до початку Крилатих випробувань, бо в столиці було неспокійно. Перший день весни був уже не за горами, й Аріан погодився.

«Мабуть, погодився ще й тому, що сподівається вмовити її вийти за нього заміж», - подумала Софійка, колупаючись ложкою в мисці з кашею. Дівчина зітхнула, хотілося б поменше потрапляти дракониці на очі, але її домовленості з Аріаном та Леонтиною ніхто не відміняв.

Всі готувалися до приїзду гостей. На обід до Аріана мав завітати в гості Елім, глава клану Химерних драконів.

Про це тільки й було мови.

- Елім такий симпатичний, - зітхала Агафка, скоса зиркаючи на Тадея, який сьогодні снідав з ними, бо з самого рання був зайнятий на конюшні з Мироном, тому не встиг поїсти у своїй звичній компанії.

- Так, - погодилася Шарна, - і господар хороший. Відтоді, як він став главою клану Химерних драконів, їхній терен розквітнув. І хоч всі інші клани ставляться до них з презирством, бо керує ними не дракон, а звичайний маг, все одно з ними можна мати справу. Принаймні вони з алісом Аріаном часто разом виступають проти серпопардів. Елім підтримає Аріана на королівських виборах. До речі, зараз дракони його клану приєдналися до загонів на кордоні з серпопардами.

- Я в красі не дуже розуміюся, - статечно сказав Тадей, мабуть копіюючи мову дворецького Рубіста, - але те, що Елім гарний мечник і ще кращий маг – всяк знає.

- І красунчик, - знову вставила своє слівце Агафка. – Софіє, твій хлопець дуже на нього схожий! Ну просто одне обличчя!

- То не мій хлопець! – заперечила Софійка.

Всі поглянули на неї, Шарна з Селією співчутливо, бо ж думали, що дівчина закохана в Аріана, а Тадей зацікавлено. Миронові взагалі, певно, було до всього байдуже, бо він наминав за обидві щоки й упіввуха слухав балачки за столом.

- От побачиш його сьогодні й порівняєш, - запевнила Агафка вперто, пропустивши Софійчине заперечення. – Ми на обіді будемо прислужувати сьогодні. З Емілем прибудуть ще двоє драконів з Химерного клану. Ой, може вони знову привезуть з собою веселунку! Я її так люблю!

- Що це таке - веселунка? – спитала Софійка зацікавлено.

- Пташечка така невеличка, тільки на їхньому терені й водиться! Її зловити майже неможливо. А в Еліма є, ручна зовсім і потішна. Тільки при ній патякати менше треба. А то я он минулого разу Мелітені сказала, що Елім красунчик, тихенько ж сказала, на вушко. А веселунка почула та й ну літати по коридорах і повторювати: "Елім красунчик! Елім красунчик!" Сорому набралася, не те слово. Усе вредна птаха запам’ятовує і повторює.

- Вона розумна? – здивувалася Софійка.

- Та де там! Хіба що трохи, на свій пташиний розум. Але я тебе попередила, - засміялась Агафка.

Тадей трохи спохмурнів, а потім, зиркнувши на Агафку своїми неймовірними фіолетовими очима, сказав м’яко:

- Агасю, а про мене ти що пташечці сказала б?

Агафка аж поперхнулася. Почервоніла, очі долу опустила. Шарна, Софійка та Селіна розсміялися. А Мирон, перекривляючи тонкий Агафчин голос, пропищав:

- Тадей милунчик! Тадей милунчик!

Всі ще більше розсміялися. Агафка сердито брязкнула ложкою об стіл, надулася:

- Та ну вас, усе вам смішки! От я подивлюся на вас, коли веселунка ваші слова по замку розноситиме! Отоді побачимо, хто останній сміятиметься!

Але вона довго не вміла ображатися, швидко відійшла і спитала в Шарни:

- То Мелітена теж прислужуватиме біля столу сьогодні?

- Так, - кивнула жінка. – Ти й Мелітена. Софійка буде займатися прибиранням. Треба покої для гостей підготувати. Може, вони залишаться на ніч. Невідомо ще.

Софійка зраділа, що не буде працювати разом з Мелітеною, все-таки вона добре пам’ятала їхню бійку в їдальні. Та й Віринею зайвий раз бачити якось не хотілося. «Мабуть, вони навмисно мене з Мелітеною не зводять, від гріха подалі, - здогадалася дівчина. – Ну й добре, менше нервування».

Скоро замок ожив - прибули гості з клану Химерних драконів. Чулися гучні чоловічі розмови у великій центральній залі, сміялася Віринея, голосно говорив Аріан, стиха щось додавала Леонтина. Софійка прибирала коридор на другому поверсі, але збиралася швидко піти звідти, якщо почує, що гості йдуть на другий поверх до їдальні. В самій їдальні кипіла робота, Агафка з Мелітеною займалися столом, Рубіст і Тадей носили додаткові стільці та вази з квітами. Мелітена, до речі, пройшовши повз Софійку, яка якраз витирала вікно в коридорі, відвернулася, наче не помітила дівчину. Софійку це більше, ніж влаштовувало. Не хотілося з нею розмовляти.

Почувши, що гамір поступово переміщається на сходи, дівчина миттєво зібрала свої речі і поспішила іншим виходом до челядні. Там і просиділа увесь обід, аж поки не почали з’являтися гори брудного посуду, який треба було помити. Потім наспіла Агафка і почала розповідати новини.