Розділ 29. Поле-портал

Софійка поступово одужувала. Переїхала знову до Агафки, щоб не набридати Леонтині, яка любила самотність та спокій. Вона виконувала легку роботу, допомагаючи Агафці, - витирала пил, запалювала магічних світлячків увечері (Шарна її навчила), носила й складала випраний одяг чи рушники у шафи та комоди, куди наказували... І, нарешті, сходила ще раз до бібліотеки. Це було на третій день їхнього повернення зі столиці.

Влаштувавшись увечері в зручному кріслі біля бібліотечного каміна, Софійка під світлом магічних світлячків вивчала книгу, на яку натрапила після довгих і безрезультатних пошуків інформації про Примарне поле. Її дуже цікавило це ще з тих пір, як про неї згадав Олаїнд.

У старому та потертому фоліанті «Географія міст та сіл терену клану Синіх крил», інкрустованому сріблом та справжніми рубінами, дівчина знайшла, нарешті, згадку про Примарне поле. Там його називали «Поле-портал». Взагалі-то писалося про містечко Стопіняж, яке було порівняно недалеко від Рубанки, якихось кілька годин їзди кіньми або менше години перельоту дракона. Саме так вимірювалися відстані в Донумі. Біля цього містечка і знаходилося Примарне поле.

«Біля Стопіняжа знаходиться Примарне поле, або Поле-портал, - читала Софійка, - відоме тим, що змінює свої розміри залежно від пори року і є своєрідним порталом. Влітку воно зменшується, а взимку збільшується в розмірах. Свою назву поле отримало від великої кількості незвичайних речей, які знаходили місцеві мешканці на території поля. Після того, як двоє мешканців Стопіняжа загинули, стикнувшись з незвичайним артефактом, що знайшли на полі, відвідувати його заборонено королівським указом. Навколо поля було встановлено магічну огорожу. Зафіксовано також два випадки появи на ньому немісцевих людей. Існує кілька версій щодо дивних явищ, які спостерігаються там. Одна з них – це спорадичний міжтеренний портал, який спрацьовує під час сильних викидів магічної енергії. Це пояснює появу чужинців, яких було там знайдено. Двісті років тому на Примарному полі виявили принцесу Землі Справедливої Черепахи. Ця країна знаходиться за десятки тисяч перельотів від теренів драконячих кланів».

Нижче був малюнок – портрет чорношкірої дівчини з кучерявим коротким волоссям та великими круглими сережками-кільцями в вухах. «Вона явно з тропічної країни», - подумала Софійка. А опустивши погляд нижче, вона так і завмерла від несподіванки. Бо побачила знайоме обличчя. Це був хлопець з її медальйона! Дівчина гарячково почала читати далі.

«Сто років тому на Примарному полі було виявлено мага Небесних Островів. Ці землі до того часу були невідомі драконам».

Все, більше ніякої інформації не було. Далі йшлося про інші містечка клану, але Софійка вже не читала. Дивилася на портрет мага. Потім відкрила свій медальйон. Одне обличчя, це він. «Сто років! – подумала Софійка. - Він, мабуть, і помер уже. Хоча тут магічний світ, можливо, маги можуть жити довше. Але чому ж він з’явився в медальйоні?»

Раптом скрипнули двері бібліотеки, і на порозі з’явився Аріан. Це було так несподівано, що Софійка завмерла непорушно, заціпеніло, забувши привітатися. Тільки дивилася розширеними від подиву й радості очима на дракона. Трошки змарнів, але, як завжди, вродливий, гордий, сильний, сині очі дивилися пильно й оцінююче.

- Добрий вечір, Софіє, як ви себе почуваєте? – спитав він.

Офіційний тон та звертання на «ви» трошки дряпонули Софійці слух, але вона була так рада бачити Аріана, що не звернула на це уваги.

- Добрий вечір. Дякую, все нормально, - промовила вона, відкладаючи розгорнуту книгу на столик поряд з кріслом.

Аріан підійшов ближче й скосив очі на сторінку, яку вона читала.

- Примарне поле. Ви читали про нього?

- Так, адже там ви знайшли мене? – спитала Софійка.

- Проникати на Поле-портал заборонено, як і чіпати речі, які там з’являються, - проговорив Аріан.

- Якби ви не врятували мене, я б загинула, мене б тут не було, - тихо пробурмотіла Софійка.

- Так, і я дуже радий, що зробив це.

- А де поділися люди, яких знайшли на полі? – спитала дівчина.

- Наскільки я знаю, принцеса захотіла повернутися додому. Для неї спорядили загін добровольців, і вона відбула шукати свою землю. Чи добралася, чи ні – невідомо. Більше про неї ніхто нічого не чув.

- А маг?

- Мага звати Елім. Він мешкає в сусідньому терені. Не дракон, але керує кланом драконів.

Софійка згадала, що чула це ім’я, коли Шарна згадувала про Аріанові походи на серпопардів.

- Як? Його знайшли на Примарному полі сто років назад! І він досі живий? – здивувалась вона.

- Він з магів-перевертнів. Вони живуть дуже довго. Повернутися додому він не зміг, бо, провівши певні магічні ритуали, вияснив, що це має відбутися пізніше, аж поки він дочекається «срібного серця». Не знаю, що це. Так він мені пояснював. Ми з ним гарні приятелі. До речі, завтра він має відвідати мій замок. Я можу вас познайомити.

- Так, я б дуже вас про це просила! – зраділа Софійка.

А сама замислилась. Срібне серце! Чи не про медальйон іде мова? Дівчина встала, закрила книгу й поставила її на полицю.

- Може, поговоривши з ним, я зможу зрозуміти, як мені повернутися додому, - сказала вона задумливо.