Розділ 27. Битва

Напад серпопардів був несподіванкою для всіх. Ціллю цих великих хижих тварин був, очевидно, король. Аж три звірі кинулися до трону, в надії вбити його. Аріан, після того, як Софійка штовхнула його, швидко схопився на ноги і кинувся до дівчини. Вона була жива. Він висмикнув спис із її плеча і швидко наклав на рану магічну печатку, що зупиняла кров і зцілювала. Біля нього з’явилася Леонтина, яка гукнула, перекрикуючи шум в залі:

- Я потурбуюся про неї!

Аріан кивнув, ще раз зиркнувши на дівчину, яка заради нього ризикнула своїм життям. Все - і бліде обличчя, і заляпана кров’ю сукня, і маленька жилка на шиї, яка билася часто-часто, - викликало в нього якийсь неймовірний трепет і бажання захистити, охороняти, знищити, роздерти голими руками того, хто насмілився її скривдити. Дракон витягнув з піхов меч і розвернувся обличчям до порталу, його очі сяяли синім магічним вогнем, в них горіла жага помсти.

У королівському замку бальна зала була досить широка, але недостатньо висока, для того, щоб дракони набрали своєї природної форми. Якщо б вони почали тут свої перетворення, то стеля й стіни палацу, швидше всього, розрушилися б від масивних драконячих тіл, самі ж дракони, по-перше, не мали б маневреності, а по-друге, могли б узагалі залишитися під уламками палацу назавжди, вбиті чи поранені. Очевидно, що такі будівлі не були передбачені для драконячих іпостасей. На це й розраховували вороги. Замах на короля, певно, готувався давно й ретельно. Було продумано все, і те, що дракони не зможуть перетворитися, і те, що в одному місці буде не лише король, а й Аріан, один з найперших претендентів на трон.

Слідом за серпопардами, які все вистрибували й вистрибували з порталу, вийшли й люди, організатори цього нападу. Дракони Кам’яного клану. Завжди залишаючись у хвості королівських перегонів, на задньому плані, вони ніким серйозно не сприймалися у битвах за трон. Та виявляється, зневажені серед собі подібних, вони підготували підступний та жорстокий план: уклали союз із напіврозумними серпопардами і напали на короля й найвельможніших драконів королівства саме тоді, коли ніхто не чекав. Що пообіцяли вони хижим напівтваринам? Можливо, нові землі, за які серпопарди завжди билися з немилосердною агресією та люттю.

У залі зав’язалася кривава битва. Щоб закрити ворожий портал, в який так і сунули хижаки, потрібна була об’єднана сила кількох магів чи драконів, та в залі панував хаос. Перший маг королівства, сформувавши навколо трону мерехтливий захист, стримував серпопардів, що напали на короля, гості втікали, падаючи під сильними лапами хижаків. Дракони спробували сформувати захист, згрупувавшись купками по двоє-троє, відбивалися мечами й магією, але сили були нерівні.

- Портал, Аріане! – закричав Олаїнд, який пробивався до дракона, відмахуючись мечем одразу від двох звірів.

- На рахунок три! – гукнув у відповідь Аріан, накопичуючи в собі магічну силу. – Один!

Олаїнд почав відступати, задкуючи ближче до порталу по великій дузі, аби не виявитися спиною до нападників, які по одному виходили з магічного марева. Аріан, влучно стявши голову одному зі серпопардів, рвонув у бік порталу.

- Два! – скрикнув він, штрикнувши просто в морду ще одному звірові, який все-таки дістав його гострими пазурами, залишивши на передпліччі довгі розпоріхи, з яких почала капати кров.

Олаїнд, нарешті, наблизився максимально близько до порталу, але Аріан був ще далеко, - на нього напосіли вже не серпопарди, а два дракони Кам’яного клану. Це були вправні мечники, бо Аріан ледве встигав відбивати їхні атаки. Розуміючи, що портал зараз важливіший, дракон зробив обманний рух, прошмигнув, присівши майже до підлоги, під руку одного з нападників і рвонув до порталу.

- Три! – закричав він на бігу.

Олаїнд вивернувся від масивного довгого хвоста серпопарда і стрибнув до марева. Руки Аріана й Олаїнда зустрілися в повітрі. Магічні енергії драконів сплелися між собою в величезний золотисто-блакитний промінь, направлений прямо в магічний отвір. Сила й міць їхньої магії була така величезна, що портал блискавично стиснувся й зник, перерізавши шию черговому серпопардові, що перебував у стрибку. Його голова покотилася до ніг драконів. Портал було закрито, але в залі продовжувалася битва, ворогів було дуже багато.

Аріан з Олаїндом, ставши спина до спини, почали відбиватися від серпопардів і кам’яних драконів. Такі ж бої відбувалися по всій бальній залі. Королівський маг, сконцентрувавшись, почав поступово оточувати магічними сферами і найближчих захисників короля, трьох солдатів, які не давали звірами підступитися ближче. Король кидав золоті згустки магії, що знерухомлювали ворогів, тоді їх можна було легко знищити. Надривні крики, зойки, брязкіт зброї, ревіння серпопардів, стогони поранених, виск та плач переляканих жінок, свист магічних бичів та сфер гриміли гучною какофонією в королівській бальній залі.

З розпанаханого Аріанового рукава лилася кров, дракон відчув, що слабне. А битві не було видно кінця краю. Сили були нерівні, занадто багато ворогів проникло в залу. Врятувати їх могло лише одне. Аріан вирішив ризикнути.

- Ваша Величносте, - гукнув він королю, підсиливши голос. – Перетворення!

Король почув його слова, на обличчі Мартелія промайнули здивування, сумнів, він поглянув на залу немовби новими очима, зрозумів, що вони програють битву, і тоді рішуче кивнув Аріанові. Розвернувся до мага і щось почав йому товкмачити, не забуваючи метати золоті сфери в серпопардів.

А Аріан почав змінюватися. Олаїнд, зрозумівши, що зараз буде гаряче, відстрибнув до стіни, на ходу рубаючи мечем найближчих суперників, його правий бік був залитий кров’ю, а золоте волосся почорніло: хтось майже попав йому в голову вогняною кулею.