Розділ 26. Покарання

Софійчиній очі були розширені від злості й роздратування. Як її замучила ця в’їдлива та безсоромна дракониця! Спеціально ж спровокувала Софійку своїм гидким вискливим голосом, щоб та поглянула на неї.

- Правило порушено! – скрикнув король, і Софійці почулася в його голосі прихована радість.

«От негідники, - подумала Софійка, - всі методи використовують, аби принизити й підкорити суперника в королівських перегонах. Мабуть, король думає, що я чимось дорога Аріанові, раз вирішив допекти йому з цього боку. Насправді ж, це зовсім не так!» Софійка розуміла, якщо Аріан зараз вступиться за неї, почне сперечатися з самим королем, то це може потрактуватися його неприятелями як виступ проти загальноприйнятих правил, а отже, і як бунт проти короля. У всіх книгах, які дівчина читала, бунтівникам було не солодко: їх нещадно карали, кидали до в’язниці, навіть страчували. Тому вона, смикнула Аріана за рукав і стиха сказала йому, дивлячись в обличчя (а чому б і не подивитися, все одно звинувачення вже прозвучало!):

- Зупинись, Аріане, подумай про свій клан, своїх людей. Заради мене не треба ризикувати всім, що маєш. Я сама захищу себе.

Софійка чомусь звернулася до дракона на «ти», і це було так несподівано, що вона сама здивувалася своїй сміливості. Дракон дивився зачудовано й вперто, мабуть, не повністю усвідомивши її слова. Дівчина підійшла до короля й присіла в реверансі:

- Ваша Величносте, я порушила правило, признаю, тому смиренно чекаю на покарання. Проте хочу запевнити вас, Ваша Величносте, що я звичайна людина, проста дівчина, яка не має й крихти магії, а отже, я не можу та і в думках не мала намірів причинити кому-небудь шкоду. Просто я розгубилася. Це мій перший бал.

Саме так Софійка вирішила притлумити поривання дракона захистити її, цим самим убезпечивши Аріана від переслідувань короля. Адже він так багато зробив для неї: врятував життя, прихистив у своєму замку і навіть подарував їй перший поцілунок. Прийшла тепер її черга відплатити добром. Вона била на жалість та співчуття, розуміючи, що покарати милу й наївну дівчину буде жорстоким і непопулярним вчинком для короля, який береже свою репутацію. Та ще якщо він зробить такий лихий вчинок перед самими королівськими виборами! І її розрахунок майже виправдав себе.

Король дивився на Софійку, вона відчувала його погляд, але не насмілювалась підняти очі. Каятися так каятися!

- Що ж, це похвально, що ви признали свою вину, - вкрадливо промовив він, і дівчина відчула хитрі нотки в його голосі. – Але це, на жаль, не звільняє вас від покарання. Якщо я помилую когось один раз, то наступного разу мені вкажуть на це. А я послідовний у своїх вчинках.

Софійка зовсім би не здивувалась, якби Віринеїне звинувачення і наступна ситуація були влаштовані спеціально. Мабуть, король та Віринея не чекали, що вона сама признає свою вину. Тому зараз король гарячково думав, як вчинити, щоб якось зачепити Аріана, бо нині під його покарання потрапляє лише вона, Софійка, а їх вона не дуже цікавила. Король же продовжив після невеличкої паузи:

- Я хочу, щоб ви покинули цей бал. Але якщо ви просто підете геть, то це буде легким покаранням. Тому, аби це було уроком для інших, я наказую вам, Софіє, промовити слово, яке не можна говорити в присутності короля й корони.

Всі навколо ахнули. Віринея радісно скрикнула «Так, гідне покарання!», мабуть, надіючись, що таким чином, нарешті, позбавиться Софійки назавжди. Софійка почула кроки Аріана за плечима, обернулася, побачила його перекошене від злості обличчя й швидко промовила: «Ні, Аріане, не треба, не втручайся, тебе провокують!». А потім закрила очі й голосно промовила: «Таємниця!»

Стояла дзвінка тиша. Лише шурхотіли віяла в руках найбільш вразливих дам, та покахикував упорядник балу, який, певно, достатньо накричався сьогодні, і в нього дерло в горлі.

Нічого не відбулося. Софійка повільно відкрила очі й побачила, що стоїть там же, перед королівським троном. Здивований король вирячився на дівчину, яка не зникла під впливом його чарівного артефакту.

Софійка сама була здивована не менш, аніж він, але швидко зорієнтувалася в ситуації і проговорила скоромовкою:

- Я виконала ваше прохання, Ваша Величносте, промовила заборонене слово. А зараз, з вашого дозволу, покину бал, як ви й наказали.

Вона ще раз присіла в реверансі й швидким кроком, намагаючись не бігти, пішла до виходу із зали. Гості й придворні вражено розступалися перед нею, перешіптуючись та кидаючи зацікавлені погляди. Вона не піднімала погляду ні на кого, сподіваючись, що в неї все вийде, що вона змогла, зуміла викрутитися з неприємної ситуації. І вже майже на порозі її догнав голос короля, який, нарешті, оговтався від здивування.

- Стій! Схопити її! Вона маг!

Солдати при вході до зали злагоджено підійшли до Софійки й зупинилися, намагаючись взяти її за руки. Дівчина ступила крок назад, розгублено оглянулася. Аріан стояв біля трону і про щось розмовляв з Леонтиною. На обличчі Віринеї сяяло торжество. Солдати підвели Софійку до трону, і вона знову стояла перед королем, який був дуже незадоволений.

- Перевірити! – кивнув король, певно, придворному магу, який зненацька з’явився біля трону.

Лисий і худий до неможливості чоловік у довгій золотій мантії, розшитій яскравими геометричними фігурами, підійшов до Софійки й зробив якісь паси рукою біля її обличчя, обійшов навколо кілька разів, а потім похитав головою, повернувшись до короля: