Розділ 23. Поцілунок

Тварина розпачливо запищала, просто в польоті потрапивши у велику клітку, сформовану з безлічі тоненьких магічних прутиків. Пастка нерухомо повисла в повітрі майже біля Софійчиного обличчя. Звір рвався до Софійки, марно б’ючись об стінки, клітка іноді здригалася від занадто сильних ударів. Дівчина з розширеними від жаху очима дивилася на гострі зуби, які клацали майже перед її носом.

- Софіє, як ви? – спитав стурбований чоловічий голос, виводячи її з заціпеніння.

- Нор... Нормально. Все... добре, - прошепотіла дівчина, відводячи очі під синюхи й відступаючи на крок.

В голові трохи замакітрилося, й Софійка похитнулася. Відчула, як руки Аріана підтримали її, м’яко взявши за талію. Вона прихилилася до його плеча, тремтячи від пережитого страху.

- Ходімте, вам треба сісти, - хлопець провів Софійку в свою кімнату і всадовив на канапу.

Дівчина зовсім не опиралася, бо відчувала слабкість в ногах, давався взнаки пережитий стрес. Вона в якомусь трансі дивилася на дії Аріана, який у повітрі переніс клітку з синюхою до своєї кімнати, відчинив дверцята в стіні (очевидно, то був сейф або щось подібне) і замкнув там тварину. Коли звір зник з очей, Софійці полегшало. Вона злегка зітхнула.

- Ось, випийте, - простягнув дракон склянку з якоюсь рідиною.

Софійка, не задумуючись, вхопилася в склянку і залпом ковтнула напій. Горло обпекло жагуче й терпко, дівчина закашлялась і почала шумно дихати.

- Що... це? – через силу спитала вона, обережно поставивши порожню склянку на столик біля канапи.

Напій ковзнув по горлу, поширюючи тілом тепло й розслаблення. Кілька секунд – і їй стало набагато легше й спокійніше. «Очевидно, якийсь місцевий алкоголь", - подумала Софійка.

- Це настоянка гостролисту, - пояснив Аріан. - Розслабляє й трохи тонізує. Вам стане краще. Ви бліда, як сніг.

Хлопець підійшов ближче й заглянув Софійці в очі.

- Ви охороняли мене? – спитав він зацікавлено.

- Ні, я йшла в бібліотеку й помітила синюху. Все, що я встигла – злякати її. Вона стрибнула на мене!

Софійку знову затіпало, перед очима стояли гострі ікла, що летіли просто в горло. Аріан сів поряд і взяв дівчину за руку.

- Заспокойтеся, все минуло. Я дуже вдячний вам за турботу. Я не спав, біля дверей ззовні поставив обереги, вона не змогла б проникнути в кімнату. А якби це їй вдалося, то тут у мене є ще кілька пасток. Добре, що я був попереджений. Але, почувши удар в двері, зрозумів, що щось не те... Я радий, що встиг...

- І я рада, - промовила Софійка.

Очевидно, напій почав діяти, бо їй стало тепло, затишно й спокійно.

Дівчина подивилася на Аріана і аж тепер помітила, що він був у домашньому халаті. Певно, спав і прокинувся від шуму. Волосся було скуйовджене, що робило його образ трохи смішним і милим. Простішим, не таким офіційним і строгим, як завжди. Софійка тільки зараз усвідомила, що дракон тримає її за руку, погладжуючи ніжно й ласкаво. Вона смикнулася, щоб піднятися з канапи, вирвати руку, але ноги не дуже слухалися, алкоголь трохи вже подіяв, а Софійка ніколи не пила нічого міцнішого від шампанського.

- Тихо, тихо, - сказав Аріан, - не бійтеся, я не зроблю вам нічого поганого. Я просто хотів... Я... Давно вже... Софіє...

Дівчина побачила очі Аріана біля свого обличчя, близько-близько, здавалося, ще трохи – і вона потоне в них, як в озерах.

А потім дракон поцілував її. Губи його були теплі й сухі, неначе він був спраглий і хотів напитися, а вона, Софійка, стала водою, до якої Аріан припав жадібно й жагуче. Це було як одкровення. Софійка ще ніколи ні з ким не цілувалася. Вона дивилася у фільмах на поцілунки героїв, читала в книгах, спостерігала на вулиці за закоханими парочками, але то все було не те, не так, зовсім не так, як було насправді.

Тремтіння ніжних губ Аріана, які спочатку тихо й повільно, а потім все настирливіше й гостріше захоплювали в полон не тільки її уста, а й все Софійчине тіло, всю її, пронизувало гарячим полум’ям та жагою. Поцілунок, спочатку ніжний і тихий, ставав усе вимогливішим та палкішим. Софійка відчула руку Аріана на талії, він притягнув її до себе ближче, і це сприймалося природно, звичайно, як так і треба... Іншу руку він поклав дівчині на плече, перед її очима на мить майнув малюнок

- Ні! – скрикнула Софійка, відштовхуючи дракона.

Вона схопилася на ноги, збурена, червона чи то від обурення, чи то від пережитих емоцій.

- Ваші квіти цвітуть! А ви... Ви... Без кохання... Як... Ви...

Вона хотіла сказати про те, що як він може цілувати її без кохання, просто так, можливо, для власної втіхи, чи просто для того, щоб зняти стрес, чи... Чесно кажучи, вона й сама не знала, що хотіла сказати, бо Аріан сидів розгублений, здивований, розчарований. Де й подівся лютий неприступний дракон, якого вона бачила вдень. І це скуйовджене волосся! Воно зводило Софійку з розуму. Але на руці під трохи задертим рукавом халату дівчина чітко бачила крижані пагони й квіти. «Віринея, його істинна пара Віринея! - стукало в її голові, як набат. - Він кохає Віринею, може, ще й не усвідомивши цього, бо істинні пари поєднує лише кохання. А я... Я просто дівчина, найнята для того, щоб вдавати закохану».

І чомусь ця остання думка була для Софійки такою гіркою, що вона кинулася геть із кімнати Аріана, щоб він не побачив її сліз, які котилися градом по щоках. Губи горіли вогнем. Вони назавжди запам’ятали перший в житті Софійки поцілунок і той вогонь разом з ним, який їй подарував Аріан.