Розділ 21. Олаїнд

Раптом у двері постукали. А потім до кабінету Аріана зайшов Олаїнд. Високий, як і Аріан, із золотою копицею волосся на голові, акуратними вусами та борідкою, чіткими рисами обличчя та карими очима, він був кремезний, сильний, від нього віяло якоюсь первісною силою та міццю. Побачивши, що з Аріаном у кабінеті присутня ще й Софійка, він широко посміхнувся і сказав:

- Аріане, хотів поговорити з тобою щодо нашого договору, але бачу, що ти зайнятий.

Це прозвучало несподівано двозначно й фривольно, Софійка чомусь знітилася й почервоніла. А Олаїнд, підступивши ближче, раптом взяв її за руку і сказав Аріанові, дивлячись, втім, прямо на Софійку:

- Може, познайомиш мене з дівчиною. Ти неймовірно вродлива, тобі це казали?

Софійка від таких слів запанікувала, хотіла висмикнути руку, потім подумала, що це видасться занадто злякано, навіть некультурно, покаже Олаїндові, неначе вона боїться його. Хоча вона справді боялася. Навіть не боялась, а просто розгубилась у ситуації, в яку ніколи не потрапляла. Ніхто ніколи не казав їй компліментів. Це виявилося дуже приємним, чути про себе слова захоплення й замилування. Тому вона так і завмерла непорушно, а її рука залишилася в долоні Олаїнда. Тим часом, він продовжив:

- Дарма ти таврував таку милу щічку, Аріане, Віринея не терпить біля себе красунь, ти ж знаєш. Я зніму, з твого дозволу, скажеш сестрі, що це моя робота.

І поки Аріан, який, мабуть, теж не чекав такого від гостя, підбирав слова для відповіді, Олаїнд торкнувся Софійчиного обличчя. Цей доторк був теж приємним, відзначила Софійка, але не жалив болем чи сплеском емоцій, а просто зцілював, приносив спокій та умиротворення.

- Ну от, - посміхнувся знову Олаїнд, провівши, як колись Аріан, рукою по Софійчиній щоці, - інша справа! Без тавра ти стала просто лялечка! Яке твоє ім’я, золотце?

Софійка все-таки злегка смикнула руку, щоб трохи відступити від золотого дракона, який був так близько, що вона відчувала терпкий запах його парфумів. Але він тримав міцно.

- Дівчину звати Софія, і вона вже йде, - швидко й чомусь роздратовано проговорив Аріан, нарешті оговтавшись від Олаїндових слів та дій.

- Крихітко, я повернуся зараз до своєї кімнати, принеси мені туди, будь ласка, чаю. Я хотів би випити солодкого напою з твоїх ніжних ручок, - і Олаїнд поцілував Софійці руку, яку вона, нарешті, змогла висмикнути з долоні дракона.

- Софія зараз зайнята, - швидко промовив Аріан, - і буде зайнята до... е-е-е... пізнього вечора.

- Нічого, - гиготнув Олаїнд, який, мабуть, ніколи не відчував суму, завжди був у хорошому гуморі. – Чим пізніше, тим солодшим буде чай, правда, золоте? – і він підморгнула Софійці.

Дівчина стояла ні в сих ні в тих. Цей дракон підбивав до неї клинці, прямо і недвозначно, буквально запрошуючи її до себе в кімнату. Дівчина відчувала, що давно червона від обурення, сорому і... Незважаючи на гидкі натяки Олаїнда, їй, все-таки, було приємно, що вона йому подобається. Але що ж робити? Звичайно, ніякого чаю драконові вона не понесе, обійдеться! Та Олаїнд з усіх драконів єдиний пожалів її, хай і з певною користю для себе, позбавив тавра, каже компліменти. Не те, що Аріан, від якого доброго слова не почуєш.

- Вибачте, - опустила голову Софійка, - я справді буду зайнята. Ми готуємося до завтрашньої поїздки до столиці.

- Я сподіваюсь, прекрасна Софіє, ти теж їдеш завтра в столицю? – спитав Олаїнд, знову підступаючи ближче.

Софійка знизала плечима, вона не знала, чи візьмуть її з собою на бал, і навіть не думала про це.

- Так, Софія їде, - майже прогарчав Аріан, чомусь накручуючись все більше й більше.

- Я чув, красуне, що ти насправді не служниця? – раптом спитав Олаїнд. – Леонтина сказала, Аріане, що ти знайшов Софію в полях. Тих самих полях! – і він багатозначно поглянув на Аріана.

Аріан помітно нервувався, зиркав на Софійку й Олаїнда, не знаходив слів, але, нарешті, сподобився сказати:

- Так, я знайшов Софію на Примарному полі. Ти ж знаєш, про це заборонено говорити. Сподіваюсь, все залишиться між нами. Вона ще не згадала, хто вона й звідки, тому поки допомагає Леонтині та Шарні.

- То ти, сонечко, можеш бути зовсім не прислугою, а принцесою чи королевою! – вигукнув Олаїнд. – Це додає загадки та пікантності ситуації!

- Не розумію, про що ви говорите! – пробурмотіла Софійка.

- Ти не сказав дівчині про Примарне поле? – спитав здивовано Олаїнд. – Ай-ай-ай, Аріане, хочеш лишити таку красуню собі?

- Не кажи дурниць, Олаїнде, Софія - гостя в моєму домі. Так, вона працює прислугою, але це її вибір. Хто не буде працювати, тому зась за стіл сідати! Ми всі в клані живемо за таким принципом.

«О, в Донумі, виявляється, теж є приказка-відповідник українському «Хто не працює, той не їсть», - подумала Софійка. Вся ця розмова додала багато нових загадок та нової інформації для роздумів. Та найбільше їй не сподобалися залицяння Олаїнда. Вірніше, було приємно відчувати, що ти комусь подобаєшся як жінка, але нав’язливість дракона трохи напрягала. А от Аріан чомусь був страшенно розлютований.

- Софіє, зірко мого серця, сподіваюсь, наша зустріч не буде останньою, - раптом сказав Олаїнд, притягнувши дівчину до себе й обхопивши за талію. – Я багато чого не знав. Тепер все стало на свої місця! Твоя краса затьмарила мій розум. Вибач, якщо я образив тебе прямими непристойними натяками! Це від захоплення твоєю вродою. Тепер я офіційно запрошую тебе бути моєю дамою завтра на балу! Ти згодна?