Розділ 15. Тавро

Софійка розширеними від страху й здивування очима дивилася на тонкий батіг, який змією летів на неї, і нічого не могла зробити. Вона зрозуміла, що не встигає ухилитися з траєкторії польоту магічної пасмуги. І закрити очі теж була не в силах, її охопило якесь оціпеніння. Тому вона просто споглядала рух магічного потоку, бездумно, приречено.

Аж раптом інший блакитний промінь рвонув поперед Віринеїного батога, змією обвив колючу гілку магії і відкинув уверх. Батіг вдарив високо над Софійчиною головою, висікаючи іскри з залізної поверхні воріт. На дівчину посипалися крижані крихти, відбиті з обледенілої стулки.

- Віринеє, ні! – почула Софійка злий і стривожений голос Аріана.

- Чому? – скрикнула дракониця, підходячи ближче до закам’янілої Софійки. – Поганих слуг треба карати!

- Ти зіпсуєш мою служницю! В замку гості, робочих рук і так не вистачає! – пояснив рвучко Аріан.

Складалося враження, що дракон виправдовується перед Віринеєю, чому не дав мене покалічити, а то і вбити. «Невже вона йому така дорога, що він не може поставити її на місце?» - думала Софійка загальмовано, поступово відходячи від шоку.

Інші дракони, певно, були звичні до поведінки Віринеї, бо не звертали уваги на їхню перепалку з Аріаном. Тільки Леонтина зиркала на них стурбовано й стривожено, але теж не поспішала втручатися. А потім взагалі всі троє пішли в замок, обходячи Софійку, благо, ворота були широкі.

Віринея з Аріаном лишилися, все ще перекидаючись дратівливими фразами над її головою.

- Ти розпустив свою прислугу! – скрикнула Віринея, глянувши на Софійку. - Ця розтелепа розбила мою скриньку, порозкидала й зіпсувала мої прикраси! Та ще й насмілилась дивитися мені в очі! Ти бачив?

Софійка здивовано слухала слова дракониці. А що, дивитися в очі драконам не можна, чи що? Вона нічого про це не знала. Вчора, під час розмови з Аріаном, коли він просив вибачення, вона багато разів мелькома зустрічалася з ним поглядами. А це щось новеньке!

Дівчина відчувала, що навіть під рукавичкою її рука набрякає й німіє. Спину трохи захистила шубка, але, мабуть, там була велика діра, зроблена магічним батогом. «Ось і купила новий одяг», - гірко посміхнулась Софійка в душі. Добре, що хоч сукні понесла Леонтина у своєму кошику.

- Це моя прислуга і моє життя, - рівним голосом проговорив Аріан, але в тоні відчувався метал. – Тільки я маю право карати своїх слуг.

- Добре, - м’яко і вкрадливо погодилась Віринея  - Тоді покарай сам. Тут і зараз.

«І чого вона до мене причепилась?», - подумала Софійка. Шапочка давно злетіла з її голови, волосся розсипалося по плечах, було холодно і страшно. Дівчина, нарешті, усвідомила, що все це не гра! Реальність, все відбувається насправді. І вона сьогодні могла загинути від магічної атаки божевільної дракониці!

- Добре, - легко погодився Аріан. – Я позбавлю її заробітної плати на місяць.

- Ха! І це ти вважаєш покаранням? – Віринея скривила губи. – Тавро!

- Що? – Аріан оторопів. – Ти серйозно?

- Мене, твою гостю, зневажили! А ми дуже важливі для тебе гості, Аріане, хіба ні? Ти ж маєш розмову до Олаїнда, яка має для тебе особливе значення, чи не так? Я могла б посприяти. Брат прислухається до мене.

Аріан мовчки дивився на Віринею, ні один мускул не здригнувся на його обличчі, ні одне почуття не зблиснуло в очах.

- Добре, тавро.

- На той час, поки ми в замку. Потім можеш зняти! – посміхнулась Віринея. – І на обличчі, щоб усі бачили, як карають нерозторопних слуг!

Потім підійшла ближче до Аріана, майже впритул.

- За це мій тобі подарунок!

Вона, вчепившись у жустокор дракона, притягла Аріана до себе і поцілувала в губи. Довго, пристрасно, наче спеціально демонструючи Софійці свою владу над ним. «Навіщо? Чому? Чому вона це робить?» - думала дівчина, з якоюсь хворобливою жадібність дивлячись на цей поцілунок. Це виявилося несподівано боляче. У Софійки занило серце, хотілося відштовхнути цю стревозну драконицю від Аріана, сказати, що вона маніпулює ним, грається, сміється... І ще якась причина, через яку вона розізлилась на Віринею, сиділа в душі Софійки так далеко, що вона не могла її до кінця зрозуміти. Співчуття до Аріана? Заздрість? Ревнощі?

Віринея відірвалася від дракона і вимогливо глянула на нього.

Аріан подивився Софійці в очі й махнув рукою. Страшний біль обпік її щоку. Але дівчина не закричала, хоча стогін рвався з її вуст. Бо вона дивилася в очі дракона і бачила там... зовсім не злість, роздратування чи зневагу. Прохання. Благання. Мольбу.

Софійка зціпила зуби. Відчула, як по щоці біжить кров. Саме на тій щоці, де ще не повністю зажили подряпини від Мілитениних нігтів. «Та що ж це таке! –подумала вона гірко й саркастично. – Потрапила невідомо куди, а тут мене тільки й роблять, що б’ють, мучать, таврують.. Халепа за халепою!»

- Прибереш тут все! – роздратованим голосом наказав Софійці Аріан. – Принесеш у мій кабінет.

І, повернувшись до Віринеї, промовив:

- Я подарую тобі нову скриньку й покладу ще кілька прикрас до твоїх дрібничок. Як компенсацію.

Віринея дзвінко й щасливо засміялася, упевнена, що цей дракон повністю під владою її жіночих чар. Їй подобалося маніпулювати Аріаном.