Розділ 7. Бійка

У челядні Софійку привітали вже, як стару знайому. Агафка із захватом розповідала Шарні та Селіні, як Софійка поставила на місце Мелітену, ті посміювалися і зиркали на неї здивовано й схвально.

- Ти дарма так почала спілкування з Мелітеною, вона хоч і не дуже великого розуму, але накапостити може, - сказала, відсміявшись, Шарна.

- І правильно, давно пора було їй вказати її місце. Це ж треба, мокриця! – і Мирон засміявся знову.

До слова, з тих пір Мелітену в замку почали поза очі називати Мокрицею, хоча Софійка, бачить небо, зовсім не хотіла, щоб її слова так прилипли до людини.

Пройшло два дні. На другий день після своєї появи в замку Софійка вже відчувала себе повністю здоровою. Чудодійні ліки поставили на ноги дуже швидко, так у її світі не буває. Бо там дівчина хворіла довго й нудно, глитала цілу купу пігулок та мікстур, капала в носа, пирхала в горло, вислуховуючи всі докори матері та нав’язливі поради вітчима. А тут раз – випив настоянки – і здоровий. Чудеса! Можна було б сказати й магія. Бо в цьому світі була магія.

Вперше Софійка побачила магічний прояв, коли до челядні зайшов Мирон, а ззаду за ним летіла величезна в’язанка дров. Дівчина ледь не скрикнула від здивування. Але всі навколо займалися своїми справами, ніхто на це не звертав уваги, наче так і мало бути. Тоді дівчина просто приховано почала спостерігати за рухом дров у повітрі. Ось вони підлетіли до великого каміна і плавно опустилися в залізну дровницю*, а Мирон почав вкладати поліна до каміну.

Потім Софійка бачила й інші прояви магії. Крім свічок, зал та коридори осявали ще й маленькі магічні світлячки, які запалювала Шарна увечері. На ніч на вікна опускали штори, які були схожі на мерехтливий серпанок. Софійка мала підозру, що вони виконують не лише декоративну функцію, але й захисну, як, приміром, силове поле. Їй простіше було пояснювати усі дивні речі, які вона бачила в замку, зрозумілими їй поняттями. Тоді було легше прийняти чудернацьку реальність, в якій вона опинилася.

Одразу ж вона й приступила до роботи, бо розуміла, що просто так її годувати й поїти ніхто не збирається, треба відпрацьовувати. Такі відносини були зрозумілі й правильні, бо і в Україні теж кажуть: хто не працює – той не їсть. Вона радо бралася за будь-яку роботу, яку пропонували, бо була вона їй звична й неважка, практика клінера дуже допомагала їй тут.

Селіна показала Софійці кімнати, які треба було прибирати щодня, а які - раз на тиждень.

- Сьогодні прилітає Аріан, - сказала головна покоївка, - тому треба ще вимити коридори на другому поверсі та їдальню. Покої Аріана й Леонтини прибирає Мелітена, - Селіна піджала губи. – Але сьогодні їй нездужаєтеся, то теж прибереш. Я пізніше пришлю Агафку, щоб допомогла, якщо не встигатимеш до вечері.

З цими словами Селіна пішла, лишивши Софійку з віником, ганчірками, щітками та відром з водою у коридорі. Видно було, що Селіна незадоволена «нездужанням» Мелітени, очевидно, підозрювала, що та прикидається.

Софійка вже приблизно знала, де знаходиться їдальня та названі Селіною покої, тому потягла спочатку відро до їдальні, бо кімната була довга й широка, займе чимало часу, щоб її прибрати й вимити. Дівчина захопила свої гумові рукавички, які, як не дивно, були цілі, бо зроблені з міцної та товстої гуми. Дорогі.

Що ще подобалося Софійці – то це вічно змінна вода у відрі! Помиєш частину підлоги, виполощеш ганчірку, а вода хлоп – і знову чиста! Магія! До речі, на її питання, чому ж не можна використати магію, щоб прибирати чи мити підлогу, Агафка довго сміялася, а тоді пояснила:

- Ти що, смієшся? Адже всі знають, що після магічного прибирання через годину все буде так само брудно, як і до нього! Ні, як каже Шарна, підлога любить ручки і поклони, тоді вона буде чиста.

Оця зміна води у відрі з брудної на чисту так сподобалася Софійці, що вона працювала швидко й завзято, аби бачити магічні дивовижі ще і ще. Їдальня сяяла чистотою. Великий довгий стіл посеред кімнати Софійка ретельно протерла, акуратно переставляючи з місця на місце дві красиві вази з живими квітами. Живі квіти взимку? Але вона вже не дуже дивувалася. Дивний світ. Стільці навколо столу виставила в ідеальному порядку, поправила штори на вікнах і витерла пил на підвіконнях.

Залишилося почистити ще невеликий яскравий килим, який лежав майже біля виходу. На ньому були зображені якісь чарівні птахи з високими гребінцями, білосніжними крилами та довгими ногами.

Вона так захопилась прибиранням, що не почула, як до їдальні зайшла Мелітена, яка, певно, вже кілька хвилин спостерігала за її роботою. Дівчина в черговий раз занурила ганчірку в воду й випросталася. Все-таки поперек починав трохи нити з незвички, бо на роботі вони майже не мили підлогу так, як вона зараз, нахиляючись і повзаючи по підлозі, все робилося за допомогою миючих пилососів чи, в крайньому випадку, швабр.

- Ах, яка прикрість! – раптом сказала Мелітена. – Яка ти незграбна, брудна вода з відра вилилась на такий красивий килимок! А вази! Ти їх розбила, витираючи пил! Хіба можна такій тюхтійці доручати мити підлогу! Тобі димарі чистити треба!

Софійка, тримаючи в руці мокру ганчірку, з якої досі стікала вода, здивовано дивилася на Мелітену й не розуміла, чому вона так каже. Раптом відро з водою перевернулося і залило Софійчиній ноги аж по коліна, вивернувши всю воду на яскравий килимок. Вази одна за одною попадали і, прокотившись до краю столу, з гучним брязкотом упали й порозбивалися об кахельну підлогу їдальні. Квіти лежали серед черепків, зламані й понівечені.