Розділ 6. Мелітена

Кімната Агафки була невеличка, але чепурна. Чистенько. На Агафчиному ліжку висилися стосом аж три подушки. Дівчина зняла одну із самого верху і кинула на друге ліжко, яке було застелене зеленим простирадлом.

- Це я брала собі, бо люблю спати високо, - пояснила вона. – Ти тут спатимеш. Сподіваюсь, ти не береш без дозволу чужі речі, а то Мелітена мене замучила. Хапала все моє, а потім така: «Твій гребінець був на видноті, а свого я не знайшла, вибач». І так з усім.

- Ні, я не чіпаю чужих речей, - відповіла Софійка і сіла на своє ліжко.

Вона одразу ж згадала про медальйон, який досі тримала в руці. «Я тільки лізу без дозволу відкривати чужі медальйони», - подумала вона й почервоніла. Потім взялася чіпляти медальйон на шию, раз вже він у неї, і це одна із речей з її світу, то хай буде в надійному місці, при тілі. Агафка потрактувала по-своєму Софіїне замішання і сказала виправдувальним тоном:

- Ти не подумай, мені не шкода. Просто Мелітена була така зараза! Добре, що вона переїхала на другий поверх. Ще побачиш, яка вона капосниця! Ти з нею обережно, бо в обличчя посміхається, а за спиною одна підстава.

Софійка кивнула, хоча ще не була знайома з Мелітеною. Мабуть, почали діяти ліки, бо потягло в сон, і дівчина прилягла на ліжко, підклавши під голову подушку. Агафка ж продовжувала розмову, поправляючи й так ідеально виставлені подушки.

- На другому поверсі теж є челядня* та помешкання для слуг, то для тих, хто працює саме там. Дворецький Рубіст, покоївка Мелітена, лакей Тадей та паж Чатко там мешкають. Ти ще з ними познайомишся. Бо вони вже пообідали, тому ти їх не бачила, ми їмо в різний час. Ще є кухар Бербер, він мешкає в селі біля замку. І няня Леонтина, вона має окрему кімнату в замку і обідає з Аріаном, бо для нього - як член сім’ї, виховувала не лише його, а ще і його батька.

- Зрозуміло, - прошепотіла Софійка, відчуваючи, як повіки обважніли, і вона ось-ось засне.

Засилля нових імен та інформації навіяло на дівчину справжній сон.

Уже майже уві сні Софійка побачила обличчя Михайла Васильовича Болотного, який дивився на неї з якимось сумним докором, хитаючи головою. «Не підведи», - прозвучали в Софійчиній голові його слова, і вона остаточно провалилася в сон.

Увечері до Агафки забігла колишня співмешканка Мелітена. Дівчата якраз збиралися йти на вечерю, аж раптом до кімнати без стуку зайшла пишногруда дівчина в довгому блакитному платті, яке гарно відтіняло її сірі очі. Софійка помітила, що і в одязі слуг, і в декорі замку переважали синій та блакитний кольори. Ну, це логічно, клан Синіх крил. «Хоча, - спало на думку дівчині, - все ж трохи банально і передбачувано». Мелітена була красунею: тонкі брови, повні губи, довге чорне волосся, яке зараз було перев’язане блакитною стрічкою, тонкий стан і глибоке декольте, в якому було що показати.

Гостя з цікавістю і настороженість дивилася на Софійку.

- Привіт, - сказала вона Агафці, - дивлячись на Софійку. - Це вона?

Софійка аж отетеріла. Такого безкультур’я ще треба було пошукати. Говорити «вона» про людину в її присутності – це дуже грубо! Можливо, тут так прийнято. Навіть Аграфка відчула вражене здивування Софійки, бо, намагаючись заповнити неприємну мовчанку, заторохтіла:

- Софіє, познайомся, це Мелітена, Мелітено, це Софія. Так, це Софію знайшов Аріан.

- Сподіваюсь, ти добре вмієш мити підлоги та прибирати! В нас якраз не вистачає покоївок та прибиральниць. І можеш почати з моєї кімнати! - зверхньо проговорила Мелітена.

Настороженість в її погляді зникла, здавалося, вона чомусь боялася Софійки, а коли побачила, то заспокоїлась. В голосі залишилися тільки зверхність і презирство. Агафка затихла, дивлячись на Софійку та Мелітену широко розкритими очима. В погляді читалася цікавість та затаєне співчуття до нинішньої сусідки по кімнаті.

О, так! Що-що, а прибирати та мити Софійка вміла бездоганно! Посміхнувшись у душі такому збігові, вона відповіла задаваці Мелітені різко й гостро, бо знала, якщо одразу не поставити на місце таку нахабу, то потім довго і нудно прийдеться відстоювати своє право на існування. Вистачить, натерпілася вже і від матері з вітчимом, і на роботі! Якщо так склалося, що Софійка мусить тут починати нове життя, то його вона вже проживатиме так, як хочеться саме їй, а не комусь іншому.

- Так, я бачу, що замок потребує генерального прибирання, бо тут завелися гігантські мокриці. Твою кімнату треба прибрати першою, бо там їхнє гніздо? – спитала дівчина Мелітені, роблячи невинне обличчя.

Мелітена аж задихнулася від Софійчиних слів, почервоніла, підшукуючи відповідь. Зате Аграфка відвернулася, ховаючи посмішку, і підморгнула Софійці.

- Ти, ти... – просичала Мелітена Софійці в обличчя. – Сама ти мокриця облізла! Я за тобою слідкуватиму, потороч! – і вийшла за двері, голосно захряснувши двері за собою.

Софійка сіла на своє ліжко і полегшено видихнула. Їй важко далися слова відсічі Мелітені. Але вона змогла себе захистити! І радість від того, що вона зробила це, незважаючи на невпевненість і природну сором’язливість, перевищила побоювання Мелітениної помсти.

- Ну ти даєш! – захоплено вигукнула Агафка. - З Мелітеною вже хтозна-коли ніхто так не розмовляв! Давно пора поставити її на місце. Якщо Аріан і виказує їй якісь там знаки уваги, то це не значить, що вона може усіма командувати та всіх принижувати. Ти молодець! Хоча тепер треба бути насторожі, бо вона мстива, зараза.