Розд 24. Святий вечір, частина 2

Стелла, задоволена, сиділа на дивані в позі «калачика» і уважно слідкувала за підготовкою своєї господині до свята. Чорна густа зимова шуба кішки сяяла на світлі ялинкової гірлянди, на грудях виднілась горда біла пляма. Белана зупинилась помилуватись своєю улюбленицею і ласкаво погладила її по голові.

Чорна сукня, розширена від поясу, була одягнена, а з нею — золоті сережки з перлами та золотий браслет. Белана побризкалась парфумами з нотами кори дерева, поряд зі Стеллою розклала теплий шерстяний костюм, у якому планувала йти до церкви на нічну літургію.

Через пів години вона вже входила в дім Паустовських, де її чекав святковий стіл у вітальні. У руках Белана тримала невеликий пакет із спеченим нею горіховим печивом і цукерками, які мали б ощасливити дітей. Разом із випічкою вона також захопила старі шахи Павла, які неочікувано нагадали про себе в день, коли прийшли шахраї. Арсеній, Дем’ян та Айя посадили її за стіл і за традицією чекали Меланію, котра на кухні доводила до ідеалу чергову страву.

Якою радістю для Белани було знову опинитись тут! Тепер ця молода сім’я вже не здавалась її обмеженою, якоюсь неправильною і не викликала осуду. Це були милі й теплі люди, котрі піклувались про Белану й про котрих піклувалась вона сама. У якомусь сенсі вони стали її сім’єю, нехай не кровною, але духовною. Белана була така вдячна долі за них і за обох Юріїв, за отця Пія  — за всіх людей, котрі увійшли в її життя і зробили його кращим.

— Що це? — Дем’ян заглянув в пакет Белани і помітив на дні невеликі серветки.

— Ох, зовсім забула! — схопилась гостя. — Святий Миколай просив вам передати невеликі подарунки, тільки зараз я покладу їх під ялинку, а відкрити їх можна буде після вечері, домовились?

— Санта прислав нам подарунки! — радісно підстрибнула Айя. — Санта прислав нам подарунки!

— Дурепо, Санта Клауса не існує! — відрізав Дем’ян.

— Дем’яне! — суворо обірвав Арсеній. — Як ти розмовляєш із сестрою?

— О, Санта Клаус, як ви його називаєте, існує, просто з певного віку він припиняє приходити через димохід і починає творити свої чуда звідси, — Белана торкнулась до його серця.

Вечеря видалась чудовою, незважаючи на те, що Белана ледь доторкнулась до їжі. Вона насолоджувалась зовсім іншими речами: сміхом крихітки Айї, теплими сімейними спогадами Арсенія і Меланії про те, як вони святкували Святвечір попередніми роками, коли ще були живі батьки, компанією дружелюбного Генрі, котрий розлігся біля її ніг, історіями Дем’яна про пригоди в соціальних мережах. Уявляла вона також, як зараз Юра Осоцький разом із Кефірчиками і Чакі сидять за столом у жовтому будинку, сміються над своїми історіями. Трохи пізніше вона зустрінеться з ними, і всі вони, крім Леонтія, підуть до церкви, де розділять таїнство цієї ночі з отцем Пієм і іншими парафіянами.

Арсеній пояснив Дем’яну правила гри в шахи. Шахи зовсім не цікавили юну голову  — адже це не Brawl Stars — а ось найбільші дерев’яні фігурки не залишили хлопчика байдужим. Заради них він погодився на одну партію, поки Меланія і Айя дивились у вікно на сніг, що падав. Белана потягнулась за своїм телефоном і побачила привітальні повідомлення від Марти Грифич і Роми Пігулевського, навіть Рафаїл Рамазовський прислав боязкий текст із вибаченнями. Не було нічого чутно лише від Філіпа, але і він, наскільки знала Белана, не пропадав, а святкував із синами у іншої тітки. Так вони вирішили удвох із Беланою, і так було краще для всіх.

Трохи згодом, коли Меланія і Айя повернулись за стіл, всі почули хрускіт снігу на вулиці. Здавалось, хтось блукав подвір’ям і намагався потрапити в дім Паустовських. Арсеній заглянув у вікно, але нікого не побачив. Генрі зберігав абсолютний спокій, ніби нічого й не відбувалось.

— Здалось, — знизав плечима Арсеній.

Та Белана знала, що їм не здалось. Це сам Павло приходив переконатись, що в його коханої жінки все добре. Він буде наглядати за нею й оберігати до тих пір, поки одного дня вона не відправиться до нього. Тоді вони зустрінуться знову, аби ніколи не розлучатись. А поки — Белана тут, жива, перебуває серед дорогих людей і дозволить собі цим насолоджуватись.