Розд 20. Congratulator, condoleo*

*Congratulator, condoleo (лат.) — вітаємо, співчуваємо.

_________

Рафаїл Рамазовський шалено грюкнув дверима. Він видихнув і вирішив зробити ще одну спробу пояснити цій дурній дівчині весь сенс того, що відбувається.

— Вона мені сказала, що бачила в лісі Павла! Павла! Та я сам на його похоронах був, своїми руками ніс гріб! Я бачив, як його закопали!

— Вона бачила його не в тому сенсі, в якому ви трактуєте! — не відступала той самий психотерапевт Белани, якого ще недавно рекомендував Рафаїл.

— А в якому ще сенсі? Ти пойми, вона дементна! Тут нічого вигадувати якихось смислів! Ми повинні підписати висновок і передати його родичам!

— Я працюю з Крушельницькою вже кілька місяців, вона така ж здорова, як ми з вами!

— Просто підпиши висновок!

— Я не буду його підписувати, Крушельницька здорова — ось мій висновок!

— Ах, не будеш підписувати? Тоді тут можеш більше не з’являтись! Я особисто поговорю про тебе з керівництвом, про твій непрофесіоналізм і некомпетентність! Тут я важу куди більше, ніж ти!

— Про мій непрофесіоналізм? У мене своя практика та черга з бажаючих потрапити на консультацію! Це вашій лікарні потрібно, що я тут працювала! Якщо ви хочете вигнати мене за те, що я відмовилась підписувати відверто брехливий висновок, — будь ласка! Ви програєте від цього більше, ніж я!

— Ти будеш підписувати висновок чи ні?!

— Я ж вже сказала, що не буду цього робити! Крушельницька цілком здорова!

— Пішла геть звідси, молокососка! Черга у неї, бачите! Ти навчись спершу деменцію від інших захворювань відрізняти!

Психотерапевт кулею вилетіла з кабінету, двері знову стукнули. Рафаїл розчервонівся, відкрив пляшку з водою та почав жадно пити, тоді всівся у своє крісло, уп’явся у висновок, що лежав на столі, та задумався. Його думки розсіювались, ледь у них з’являвся образ Єнікеї.

«Ви добре знаєте, що таке самотність. Не прирікайте на це Белану, будь ласка», — сказала вона під час останньої розмови. Її тепла рука лягла на його руку, викликавши тремтіння у всьому тілі.

Рафаїл добре пам’ятав ту розмову, адже він зізнався їй у своїх почуттях. Відповідь Єнікеї була йому не до душі: «Ви просто дуже довго були самі. Ви засумували за жіночою увагою та ставленням, тому вам здається, що ви закохані в мене. Я не та ідеальна жінка, котру ви уявляєте, до того ж я заміжня, у мене є діти».

Проте це не завадило Єнікеї поцілувати його на прощання у щоку, що зовсім звело з розуму Рафаїла. Він мав допомогти їй владнати питання з Беланою, можливо, після цього Єнікея зрозуміє, що його наміри дуже серйозні, що вона може на нього покластись.

Рафаїл ще раз подивився на висновок.

«Я про все домовилась із суддею, він мій знайомий. Від вас потрібен лише підпис».

— Вибач, Белано, — пробурмотів він, схилившись над папером, — все заради твого ж добра.

Рафаїл вивів свій широкий підпис і тут же почав набирати номер Єнікеї. Відповіді не було. Останнім часом вона все рідше відповідала на дзвінки, і це крутило голову Рафаїлу ще більше. Жінка його мрії вислизала, він не міг цього дозволити!

Через кілька хвилин Рафаїл вже біг засніженою вулицею до паркінгу, аби швидше застрибнути в свою машину та відправитись прямо до Єнікеї. Був початок грудня, і сніг щедро сипав третю добу підряд, вкриваючи місто пухнастим одіялом. Проте Рафаїл не помічав ні його, ні різнокольорових гірлянд, якими прикрасили місто. Він уже добіг до паркінгу та поставив ногу на першу сходинку, щоб спуститись до машини, як неочікувано послизнувся і стрімголов полетів униз.

Так лікар Рамазовський сам опинився у лікарні з переломом руки, з яким довелось мати справу знайомому хірургу.

— Добре, що Пігулевський тебе побачив, а? — бурмотів той, накладаючи гіпсову пов’язку. — Сам би ти не піднявся: сходи там не тільки круті, але ще й зовсім замерзли. Куди це ти так спішив, а? Все, пів години посидиш і можеш йти по своїх справах. Тільки акуратно, чуєш, а? Кістки твої, сам бачиш, які, роки беруть своє. Речі забрав Пігулевський, зайди до нього пізніше.

Рафаїл почекав пів години з великим нетерпінням і відразу ж помчав до кабінету Романа забрати якнайшвидше телефон: незважаючи на біль і супутні незручності через перелом, він все не міг викинути з голови Єнікею. Вона мала бачити, що він їй дзвонив, і вже обірвала телефон, хвилюючись. Єнікея, Єнікея, Єнікея!

Роман Пігулевський, не поспішав повертати особисті речі Рафаїла. Крім того, він ніби й ні краплі не поспівчував йому. Уперше Рафаїл побачив миролюбного колегу розсердженим та непривітним.

— Ти мені поясниш, що це, чорт забирай, таке? — Роман сунув йому під ніс висновок. — Як ти міг, Рафа? Як ти міг так вчинити з Беланою? Я ж тобі казав, що особисто зустрічався з нею після того, як до мене прибігла її невістка. БЕЛАНА В ПОРЯДКУ! Повному! Ти розумієш, що ти натворив? Ти ж її засудив!

— Вони її сім’я, вони потурбуються про неї якнайкраще!

— Та про гроші вони її потурбуються, кретин! Невже ти не бачиш, чим тут діло пахне? Ця баба зовсім тобі мозок закрутила!

— Ти думаєш, всі крутиться навколо грошей, але не варто судити людей по собі, Пігулевський! Дай мені сюди висновок і мою сумку, мені ніколи з тобою спорити! Потім зрозумієш, що те, що я зробив, було правильним рішенням.

— Правильним рішенням? Те, що ти зробив, рішення із кримінальною відповідальністю! Ти думаєш, я не знаю протоколу про визнання недієздатності? Сюди мав прийти судовий запит, оглядати Белану повинна була спеціальна комісія! Ти підписав фальшивий висновок, тому що ця бестія підкупила суддю! У кращому випадку ти залишишся без роботи та ліцензії, у гіршому — сам опинишся в суді, придурок!

Пігулевський, здавалось, ось-ось лусне від обурення. Він підняв висновок над головою і на очах зблідлого Рафаїла розірвав його на маленькі шматочки. Рафаїл намагався це зупинити. Але Роман вправно відштовхнув колегу від себе.