Розд 18. Кривий ліс

Розмова з Мартою Грифич принесла Белані багато задоволення. Вони сміялись над спільними жартами, згадували знайомих і, зокрема, Павла. Марта розповідала незвичайні історії про життя в Единбурзі, де вона жила багато років, коли була послом Нотенбаунгля, Белана відповідала їй історіями з Криволісся. Вислухавши про Юру Кефірчика та Азалію Кеглевич, Марта надихнулась і сама зголосилась допомогти. На наступний день Белана вже додала сина Азалії у «Скайп» і через нього домовилась зідзвонитись із жінкою.

Юра Кефірчик не спав усю ніч напередодні дзвінка. Він крутився з боку на бік, виходив на вулицю подихати повітрям і подивитись на небо, перевіряв Леонтія. Чакі прямував за ним по п’ятах, наглядаючи, щоб старий не наробив дурниць.

Зазирнувши вранці до сусіда, Юра Осоцький застав його в розбурханих почуттях. За інших обставин він би обов’язково запропонував підкріпитись  — і аж ніяк не їжею. Проте ці обставини канули в лету, тому Юра повів Кефірчика на обливання холодною водою, поганяв трішки по двору, побрив його щетину старим лезом і приготував яєчню. Сусід ожив на очах, хоч руки його все ще підозріло тремтіли, а сам він став надто балакучим.

Після обіду обидва Юрії пішли до Белани, що не вдалось приховати від  пильних очей Епіфанії. Вона була готова бігти навіть до Васьки Шкаралупи, лиш би зупинити розпусту, гріхопадіння, що ганьбили католицькі цінності Криволісся! Та бурне обговорення того, що трапилось із першими ж односельчанами відняло в активістки всі сили, тому нічого не потривожило сон Васьки в домі одного з приятелів.

Тим часом Белана посадила Кефірчика перед монітором свого ноутбука, Юра підбадьорливо поплескав сусіда по плечу. Через хвилину на екрані з’явилось зморшкувате обличчя жінки в окулярах із тонкою оправою. Невже це була прекрасна Азалія, чий образ Кефірчик леліяв всі ці роки? Від несподіванки він струсив головою.

Азалія невимушено говорила про те і про се. Уся історія того, як з нею зв’язались односельчани через подругу подруги, здавалась неймовірною.

— Юрко, ти все такий же роздовбай? — тепло звернулась вона до Юри Осоцького. — Жодна історія в Криволіссі не обходилась без твоєї участі, але ти вмів сухим виходити з води. А ти, Юро, як поживаєш? Де твої діти та онуки?

Здавалось, новина про те, що Кефірчик ніколи не одружувався, глибоко засмутила її.

— Нам варто б Леонтія навідати, — тактовно почав Юра Осоцький, — а ви поки тут поспілкуйтесь.

Він знову поплескав сусіда по плечі та вийшов із кімнати разом з Беланою.

— Жужжить як оса! — поскаржився він Белані на вулиці. — Усе така ж говірка.

— Мені вона здалась приємною жінкою, та й виглядає щасливою. Щасливі люди завжди схиляють до себе.

Йти перевіряти Леонтія насправді не було потреби, тому Юра запропонував прогулятись Криволіссям.

— Є одне місце, де ми ще не були. Ти повинна його побачити, воно незвичайне. Власне, завдяки йому назвали саме село.

Белана не могла повірити своїм очам. Вони опинились перед березовим гаєм, деякі крони все ще були всіяні золотистим листям. Проте що діялось зі стовбурами цих дерев! Вони стелились по землі, ніби ліани; інші ж були закручені у вузол або спіраль, утворювали несподівані петлі та гачки. Здавалось, ці дерева танцювали навколо Белани та запрошували її приєднатись. Якийсь містичний дух був тут. По шкірі Белани забігали мурашки.

— Це наше криволісся, — гордо оголосив Юрко. — Там, трохи далі, буде кладовище. Можемо пройтись, якщо хочеш.

— Дякую, — почулась стримана відповідь, — мені ще рано йти в такі місця.

— Ти це кому кажеш? — Юрі здалось, ніби Белана звернулась зовсім не до нього.

— Тому, хто запитує, — погляд її був туманним. — Ти теж це відчуваєш?

— Ти маєш на увазі…

— Ніби щось вище тут присутнє. Ніби твоїми устами говорить щось інше.

Юра помовчав якийсь час, а тоді зібрався з думками та видав:

— Белано, виходи за мене заміж. Це тобі кажу я, Юра Осоцький.

Белана відчула, як її ноги стають ватяними та тонуть в холодній, притиснутій осінню траві. Вона подивилась по обидві сторони: чорно-білі стовбури з жовтими крапками замиготіли перед очима. Голова закрутилась. Здавалось, вона от-от провалиться під землю — у якийсь особливий простір, але куди саме — Белана сказати не могла.

— Уся ця історія з Кефірчиком та Азалією змусила мене замислитись… Я ніколи не був щасливим у коханні, —  продовжив Юра. — Я не можу сказати, що люблю тебе, зізнаюсь у цьому. Та з тих пір, як я з тобою познайомився, я ніби ожив. Я знову відчуваю себе собою, ти повернула мені сили. Були моменти, коли мені хотілось кинути все, я навіть збирався накласти на себе руки. Та кожного разу я думав про тебе та розумів, що мені хочеться зустріти новий день, тільки щоб побачитись. Потім з’явився Кефірчик зі своєю історією та отець Пій… Це щось неймовірне. Белано, ти чуєш мене? Ти готова вийти за мене заміж?

Белана дивилась прямо над собою, де голубовато-молочне небо зливалось із чорними стовбурами дерев, на його фоні кружляли граки. Потім вона відчула пекучий погляд на своїй спині, повернулась  — а перед нею стояв Павло. Захований від неї скривленими березами, блідий, як вони самі, але світлий. Белана ледь не закричала, та відчула, як Юра схоплює її за руку та тягне кудись. Вона знову знайшла ґрунт під ногами, свідомість прояснилась.

— Що трапилось? — запитала вона. — Що це за місце?

— Не знаю, мені раптом здалось, що якщо я не витягну тебе звідси, то ти… пропадеш… — Юра був здивований не менше, ніж Белана. — Не потрібно було мені тебе сюди приводити, про це місце ходять різні чутки.

— Ні, це добре, що ти мене сюди привів. Дякую тобі, ти врятував мене. Я ніби бачила дивний сон…  — Вона раптом уважно подивилась Юрі в очі. — Ти маєш чисте серце та посідаєш особливе місце в моєму житті. Але я тобі не дружина, а ти мені не чоловік. Ми пов’язані іншим зв’язком, ми хороші друзі.

Юра кивнув, чітко розуміючи, що вона намагалась йому сказати. Було дивне відчуття, ніби слова Белани пронизані медом акації, якого так потребувала його душа. Ніби вони вилікували його душевні рани.