Розд 13. Між дружбою та пристрастю

Рафаїл поклав слухавку й тут же промокнув серветкою своє високе зморщене чоло. Ну і, схоже, Єнікея Крушельницька була права в своїх побоюваннях щодо Белани, навіть сама Белана в дечому вже зізналась. Правда, звучала вона добре та впевнено, за її словами, проблеми лежали в зовсім іншій площині, ніж стверджувала дружина її небожа. Та все-таки Рафаїл знав випадки, коли в хвилини просвітлення пацієнт з деменцією здавався зовсім здоровим. З іншого боку, Єнікея ж не просто хотіла проконсультуватись — вона просила його визнати неосудність своєї родички. До цієї процедури Рафаїл завжди підходив педантично, а щодо добре знайомої людини був зобов’язаний бути дуже уважним. Він як міг намагався пояснити невістці Белани всю складність замислу, та Єнікея не поступалась, переконувала, що так вони зможуть захистити Белану від різних шахраїв.

Потрібно було прийняти непросте рішення, тому найрозумніше було глянути на Белану, так би мовити, наживо. На жаль, та не запрошувала в гості й навряд чи запросить, поки її біль не стихне, адже Рафаїл з Павлом були колегами. Відправити до Белани свого психоаналітика було хорошою ідеєю, та кому він міг довірити таку діагностику, щоб надалі на її основі зробити власний висновок?

Потрібна людина незабаром згадалась Рафаїлу. Він тут же зробив кілька дзвінків, тоді відправив контакти психотерапевта Белані, після чого знову взявся за телефон. Звичайно, він не міг не посвятити в свої плани Єнікею Крушельницьку — вона так хвилюється за свою тітку, та й сама є вельми приємною особою!

Єнікея вислухала план лікаря без ентузіазму.

— Ці новини хвилюють мене ще більше, Рафаїле. Не думаю, що в нас є стільки часу, щоб йти в обхід. Та ви лікар, вам звичайно видніше. А я все думаю, чи не були скарги тітки Белани таємним криком про допомогу? Ви на цьому знаєтесь куди краще, ніж я, я лише проста жінка, нічого не розумію в медицині та надто емоційна, коли варто мислити холоднокровно. Чи не хотіла вона вам сказати, що їй погано й вона не може впоратись? Хіба не є депресія в похилому віці одним із супутніх деменції захворювань?

«Для жінки, далекої від медицини, Єнікея надто добре знається у деяких питаннях», — подумав Рафаїл. Та її гострий розум і критичне мислення були йому до душі. З такою співрозмовницею хотілось проводити час, хай навіть їх пов’язували винятково робочі взаємини.

— Не хвилюйтесь, для цього з Беланою буде працювати шанований мною спеціаліст, психотерапевт з високою кваліфікацією, який швидко розпізнає розлад.

— Як же його звуть? Ви ж розумієте, що це питання дуже делікатне, ми не можемо довірити людині з вулиці таку справу. Тітка Белана надто відома в міських колах, щоб ми оскверняли її репутацію.

Рафаїл, звичайно, розумів і одразу назвав потрібне ім’я. Він був готовий сказати набагато більше, якщо б Єнікея тільки натякнула, що її цікавить. Однак більше Єнікею нічого не цікавило, і вона стримано з ним попрощалась. О, вона була ним незадоволена! Серце Рафаїла стиснув смуток. Він здогадався, що єдиний спосіб заслужити довіру й ощасливити цю неординарну жінку — виконати її наполегливе прохання. Однак не можна було діяти необачно. Одна річ визнати неосудними якихось малознайомих старих, які бачать у тобі померлих родичів і випорожняються там, де сплять, зовсім інше — Белану Крушельницьку. Вдову його блискучого колеги, постійну гостю всіх медичних зібрань, господиню чудових вечорів, куди його, Рафаїла, запрошували неодноразово. Белана була старим другом, а піти проти цього він не міг, у будь-якому разі, поки не переконався, що її стан дійсно потребує медичного втручання.

Та чи могла така напрочуд чуттєва жінка, як Єнікея, помилитися у своїх побоюваннях? Як зворушливо вона турбувалась про свою тітку, між іншим, не кровну. От би про нього хто-небудь так піклувався. От би про нього піклувалась така жінка, як би він тобі зажив!