Розд 12. Втіха

Черговий виток страждань Белани був у розпалі, коли вона почула дзвінок у двері. Стелла підстрибнула й відразу ж заховалась під диван, сама Белана почала на ходу витирати сльози. Прийшовши в коридор і заглянувши у вічко, вона здригнулась: на ганку стояв Арсеній Паустовський. Кого ж ще їй чекати!

— Перепрошую, що потурбував вас у цей час, — схвильовано почав Арсеній. — Радий був би цього не робити, але маму Меланії забрала швидка. Ви не могли б залишитись уночі з дітьми?

Із тих пір, як Белана дізналась, що в її сусіда є діти, вона не сумнівалась, що рано чи пізно настане момент, коли Паустовські попрохають її посидіти з Дем’яном та Айєю. Тому не розгубилася, хоч востаннє залишалась з дітьми, коли сама була дитиною.

— Що з нею трапилось?

— Незрозуміло, сусіди знайшли непритомну. На швидкій завезли прямо в Синерогу, ми не можемо не поїхати.

— Їдьте, я зараз переодягнусь і прийду.

Опинитись знову в домі Паустовських було дивно: він уже не здавався непоказним, та й самі Паустовські, після приїзду племінника Белани, виглядали приємними людьми. У будь-якому разі вони не намагались придбати квартиру за її рахунок та не ображали Стеллу.

У дитячій світився нічник, тому Белана одразу ж заглянула туди. Маленька Айя спала міцно, а Дем’ян лежав у своєму ліжку з телефоном у руках: якщо батьків уже немає вдома, то можна дозволити собі отримати кілька кубків у Brawl Stars. Він зовсім не очікував побачити на порозі своєї кімнати сусідку. «Ну й що з ним робити?» — відчайдушно думала Белана. Що взагалі люди роблять із дітьми, зацикленими на гаджетах?

— Не спиться? — дружелюбно почала вона.

— Не зовсім, — обережно зізнався Дем’ян. — Мама з татом надовго поїхали?

— Можливо, на всю ніч. Та ти не хвилюйся, з вашою бабусею все буде добре. Підемо на кухню, вип’ємо чаю? — Не занадто пізня пропозиція для школяра? Чи не потрібно йому спати й завтра йти на заняття?

— Не хочу, — почулось у відповідь.

— Тоді лягай спати, тобі ж завтра в школу?

Дем’ян швидко зрозумів, яка альтернатива є більш привабливою, і через п’ять хвилин невимушено крутився на кухні у своїй піжамі з Людиною-павуком, пояснюючи Белані, де в них лежить чай, а де можна знайти печиво з цукерками.

— Тільки нічого не говори мамі, — попрохав він, — вона не дозволяє їсти цукерки.

— Навіщо тоді вона їх купує?

— Для гостей та на свята, — зітхнув хлопчик. — Та навіть на свята мені можна з’їсти тільки одну цукерку, а Айї їх взагалі не можна. Мама каже, що цукерки шкідливі для здоров’я, це правда?

Белана відкрила рота, намагаючись сформулювати відповідь. Напевне, слухати про підшлункову залозу, інсулін і глікемічний індекс хлопчику було ще рано.

— От що, — запевнила вона, — завтра я приготую нам усім корисні цукерки. Вони трохи інші, ніж ті, які купує твоя мама, але теж смачні та солодкі. І маму твою навчу готувати, щоб кожний день ти міг з’їдати по цукерці.

— По одній цукерці? Так мало?

Белана засміялась.

— Апетит приходить під час їди, чи не правда? Ти допомагаєш мамі готувати? Тобі це подобається?

Дем’ян подивився на неї так, ніби жінка бовкнула найбільшу дурницю у світі.

— Навіщо, якщо вона сама вміє готувати? Інколи батько хоче щось приготувати, але вона завжди каже йому: «Киш! Щоб не тинявся на кухні!».

— Тоді будеш допомагати мені завтра?

— Ну не знаю…

Вони випили чай із солодощами, після цього Белана провела хлопчика в дитячу й прослідкувала, щоб він ліг спати без телефону. Якийсь час посиділа поряд на старому стільці біля письмового столу, поки не почула мирне посопування дитини. Потім тихенько пішла й прилягла на дивані у вітальні. Заснути не встигла, оскільки одразу ж задзвонив домашній телефон. Арсеній хвилювався, чи все гаразд удома, а також повідомив, що вони з Меланією затримаються у лікарні: стан тещі був критичним.

Паустовські повернулись близько п’ятої ранку. Очі Меланії були червоними від сліз, руки тремтіли, вона ридала без упину. Арсеній тримав дружину в міцних обіймах, гладив її по голові й щось приговорював. Дивлячись на них, Белана зрозуміла, що трапилось нещастя.

— Мені дуже шкода, люба, — вона стисла її руку у своїй.

— Як же мені тепер жити без неї? Як мені жити? — Меланія упала на диван.

— Арсенію, — Белана повернулась до нього, — я заберу дітей до себе на день. Вам потрібно вирішити багато питань, а їм буде складно знаходитись в такий момент без уваги. Приведу їх перед сном, ні про що не хвилюйтесь. Зараз я піду до себе трішки освіжитись, повернусь через годину й допоможу вам, чим зможу.

Арсеній дивився на неї із вдячністю.

Провести день із дітьми виявилось не такою складною задачею, як вона собі уявляла. Арсеній поговорив з ними вранці й пояснив, що відбувається, викрив спір між дітьми про те, чи існують ангели й життя після смерті. Белана була рада, що така відповідальність не лягла на неї, і приготувала обіцяні горіхово-фруктові цукерки. Айя у всьому їй допомагала, поки Дем’ян захоплено розповідав сусідці про свій геймерський канал на Youtube і терпляче пояснював методи просування, що таке «стрім» й багато іншого. Белана розуміла свого юного співрозмовника через раз, та це не перешкоджало їй змінювати своє враження про хлопчика: вона побачила в ньому якусь своєрідну зрілість і розум, незважаючи на його зацикленість на іграх. Особливим досягненням для Дем’яна стало те, що в Brawl Stars у той день він і не захотів грати.

Після обіду Белана розпитала дітей про улюблені книжки. Як вона й припускала, з хлопчиком ніхто не займався читанням, тому він вважав це заняття надзвичайно нудним і зовсім ним не цікавився. Справи Айї виявились кращими: її подобалось, коли мама або татко читали їй казки перед сном. Перед Беланою виявилось нелегке завдання: що ж такого обрати для читання дітям, щоб було цікаво обидвом? Недовго думаючи, вона зупинилась на Гансі Крістіані Андерсені. Дем’ян із гордістю допоміг знайти казки письменника в інтернеті, після цього Белана начепила на ніс тоненькі окуляри в золотій оправі й почала читати уголос.