Розд 11. Під ваготою ночі

Здавалось, те, що трапилось мало збадьорити Белану, додати їй сил. Так завжди з нею бувало, коли вона могла комусь допомогти в біді. Та історія з братами Кефірчиками остаточно зламала її. Белана увійшла в затишний котедж, увімкнула світло, відчула біля своїх ніг ласкаву Стеллу — й оперлась об стіну зі сльозами на очах.

Вона більше так не може. Вона не та сильна жінка, якою хотіла здаватись, життя для неї не продовжується, як би вона себе в цьому не переконувала. Її життя зупинилось разом із смертю Павла, після його відходу в серці залишилась велика діра. Їй важко стикатись із зовнішнім світом, боляче самій переживати свій вік і дивитись в очі невідворотному.

Стелла здивовано поглядала на свою господиню, а тоді голосно м’явкнула. Коли це допомогло привернути до себе увагу, кішка спробувала обійняти лапами ногу Белани. Балана нахилилась до неї й погладила улюбленицю — єдине створіння, якому вона дійсно була потрібна.

Усю ніч Белана не могла заснути. Великою мірою вона навіть не намагалася це зробити — сиділа на дивані у вітальні біля торшера, що тьмяно світив. На її колінах розмістилась Стелла й монотонно мурликала. Мурликання було схоже на тріскіт вогню в каміні, тому Белана, незважаючи на душевні переживання, відчувала себе дуже затишно. Поряд, на столику, стояла чашка ромашкового чаю, а в тарілці лежали залишки гарбузового пюре з фініками.

Багато думок і спогадів проносились у її голові. Як вона не любила їм віддаватись! Як не любила жити минулим! Всі тільки й уявляли старість як час безперервних спогадів, а стареньких як божевільних оповідачів. «Час підбивати підсумки життя», — часто повторював Пігулевський. Та вона не хотіла підбивати жодних підсумків, її життя ще не завершилось! Не хотіла обтяжувати інших своєю сентиментальністю, адже в сьогоденні ще так багато хорошого, варто лиш уважно подивитись на всі боки. Вона хотіла бути такою, якою була в шістдесят, сорок, двадцять років: захопленою, енергійною, дієвою. Хотіла бути сильною — всупереч очікуванням багатьох, що смерть Павла її роздавить.

І все-таки вона не була сильною. Вона була звичайною жінкою, якій було боляче після втрати партнера всього життя. Жінкою, яка страждає. Усвідомивши це, Белана відчула, що їй стало набагато легше.

У той час схожих усвідомлень потребував Юра Осоцький, та вони не приходили скільки б він не намагався. Одна його рука була готова схопити старі туфлі, щоб кинутись в «Горобину бухту» за пляшкою, тоді як тулуб міцно сидів на старому кухонному табуреті, намагаючись опиратись згубному бажанню.

Його сусід Юра Кефірчик сьогодні багато говорив про любов. А що в нього, в Юри Осоцького, з любов’ю? Він не міг скаржитись на нелюбов інших: в сім’ї він завжди був чарівною дитиною й користувався загальною любов’ю, у селі до нього тягнулись через веселу вдачу. Проте наприкінці він все рівно залишився самотнім: спився, був нікому непотрібним. Де ті брати, що упадали коло нього всією душею? Хтось уже на тому світі, інші налагодили своє життя у далеких від Криволісся місцях. Їхні діти навіть не знають Юрія, ніколи сюди не приїжджають, не вітають із святами. Лише племінниця одна, Олеся, деколи набирає старого: чи то від нудьги, чи їй дійсно цікаво розмовляти з ним.

Сумно стало Юрку, що він так і не створив своєї сім’ї. Одружився нерано, але безуспішно: Фаустині було неможливо догодити. Вона постійно мірялась з сусідами та родичами, заздрила й бажала викликати заздрість в інших, чекала від Юри неможливого, дорікала на кожному кроці. Спочатку діти її не цікавили, потім вона жадно їх захотіла, коли подруги почали насміхатись. Та нічого не вийшло: Фаустина потонула в озері за Криволіссям, куди поїхала взимку їздити на ковзанах. Грішно так думати, та з її смертю Юра неочікувано виявив, як легко йому дихається й стало вільно. Повернувся смак до життя, з’явились мрії та бажання. А потім від пневмонії згоріли його батьки,  а з ними й він сам.

Замість дітей поселились в його домі пляшки, Васька Шкаралупа з приятелями були як вірна дружина: чекали вдома та біля магазину, щедро наливали, розповідали потішні історії.

Двадцять років мало пройти, щоб у Юри нарешті відкрились очі: він розпорядився своїм життям бездарно. Спочатку це розуміння осяяло йому дорогу, та тепер все більше віднімало сили: навіщо щось міняти, якщо його дні давно минули й часу щось виправляти майже не залишилось? Його життя не має сенсу. Від таких думок знову хотілось випити, навіть напитись до втрати пам’яті, щоб самому втонути у якомусь озері. Юрі здавалось, що він лише паразит на тілі людства, так-то.

Покінчити з собою, напевне, було непоганим рішенням у його випадку. Звичайно, отець Пій був категорично проти, але кого хвилює думка отця Пія? Припинити пусті страждання, обірвати своє марне життя здавалось правильним рішенням. Так і вирішив вчинити Юра. Він вже знав, що повіситься у себе в сараї через декілька тижнів, та спочатку потрібно було завершити деякі справи, особливо — допомогти Кефірчику з братом. Ох і несправедливий до нього був Юра!