Розд 6. Воскреслий

Не одна Белана оглядала свої володіння в понеділок — Юрко Осоцький теж вийшов у двір після обіду, аби побродити вирослою до колін травою, зарослями маків і топінамбуру. Тепер його двір здавався запущеним, навіть закинутим, а колись він виглядав зовсім по-іншому! Юра притулився до старої яблуні і задумано почухав потилицю. Який же це сорт? «Рожевий налив»? Які яблука вони збирали щороку з братами, все Криволісся помирало від заздрощів! А нині, мабуть, всі плоди давно з’їв черв’як, батьків немає, брати роз’їхались, залишився Осоцький зовсім один. Як він міг довести господарство до такого гнітючого стану — сам не знав. Просто одного разу життя із постійного свята перетворилось у похмуре існування, яке хоч якось прикрашали посиденьки з так званими приятелями — такими ж розчарованими чоловіками, як він. Здається, це почалось ще за Фаустини — точно Юра сказати не міг.

Постоявши трішки під деревом, він все-таки потягнувся за червоним яблуком, що заманливо висіло прямо перед обличчям. Соковита, кисло-солодка, ароматна м’якоть плоду повернула його в ті світлі дні, за якими так сумувала душа. Юра жадібно доїв яблуко, а тоді кинув огризок через паркан Кефірчику й попрямував до старого сараю. На воротах висів заржавілий замок, ключ від нього давно загубили, тому Юра заліз усередину через розбите вікно і незабаром з’явився у дворі з косою. Клепав її енергійно, як в юності, коли збирались всім селом в полях, співали пісні й працювали допізна. Потім вийшов на середину двору — й косив, косив все, що потрапляло під руку. Сусіди здивовано виглядали з вікон, не могли повірити, що в дворі знову хазяйнує Юрко Осоцький.

Юра планував ні багато ні мало відродити старий сімейний сад, повернути собі добре ім’я і, можливо, дійсно одружитись. Він був знайомий із Беланою зовсім недовго, та було в ній щось таке, що пробудило до життя людину, що дрімала в ньому — за Фаустини вона відчайдушно гинула, її витісняв Юра-п’яниця. Уперше за десятиліття Осоцький відчував себе повним сил, сміливо мріяв і взявся за корисну справу.

Він приведе до ладу старі яблуні та сливи, зрубає груші, що загинули,  й посадить нові, з хрумкими та соковитими плодами, займеться зарослями малини. На грядках знову з’являться солодкі дині, і Юра ласуватиме ними наступного літа, сидячи на своєму ганку, їхній водянистий сік буде текти підборіддям і крапати на ноги. Найкрасивіші і смачні плоди він віднесе Белані, інші ж візьме на ринок. Відремонтує сарай й почистить його від сміття, залатає дах в будинку, поправить паркан, що покосився, і стару лавку, купить вживаний автомобіль, заведе собаку. Головне — більше жодного алкоголю, ніколи й нізащо. Сливовицю, що чекала удома, він виллє у двір сьогодні ж, як тільки закінчить із травою. Нетверезий час, повний принижень і насмішок односельчан, навіки минув.

Юра косив до самого вечора, потім втомлено приземлився на похилену лаву. У пурпурових променях сонця, що заходило, оновлений двір заграв новими барвами, здавався свіжим і наповненим життям. Так себе почував Юра.

Поставивши косу під сарай, він направився в дім, де спершу вилив під ганок всю сливовицю, а тоді вирішив приготувати собі нескладну вечерю з піджарених яєць і зеленої цибулі з сіллю. Цибулі нарвав на сусідському городі, куди легко проник крізь гігантську дірку в огорожі. Після цього Осоцький повернувся на маленьку кухню, відкрутив газовий балон, запалив стару плиту, і незабаром на сковороді затріщала апетитна вечеря.

Дивовижно, як через шкварчання яєць він почув гучну лайку за своїм вікном. У вікні Юра побачив Ваську Шкаралупу, котрий бадьоро заходив у двір разом із своєю компанією. Напівзгнила дерев’яна хвіртка ледь не впала їм на ноги. Васька зачудовано оглядав скошену траву, насміхаючись посвистував і реготав, тримаючись за пузо. Слідом плівся Кефірчик, нашіптуючи йому щось веселе.

Юра не став чекати доки непрохані гості опиняться в будинку. Він гайнув до дверей, тут же зачинив їх і завісив запилюженими шторами кожне вікно. Коли Васька замолотив у двері з наглими криками, Юрко вже неквапливо вечеряв за кухонним столом і листав газету. Погоду на найближчий тиждень обіцяли чудову — це означало, що він встигне зайнятись садом до перших холодів.