Розд 5. Жінка з претензіями

Наступного дня, ближче до полудня, Белана вийшла в двір і почала уважно його оглядати. Попередні господарі не обтяжували себе питаннями садівництва й лише засіяли ідеально рівний газон, який у відблисках літнього сонця переливався, як шовк. По ньому хотілось провести рукою й походити босяком. Однак газону було замало для того, аби створити затишну атмосферу: це місце відчайдушно потребувало великих дерев із розлогими кронами, всіх можливих кущових та квітів, які огинали б тоненькі садові доріжки.

Біля виходу ефектно б виглядала висока кучерява береза, роздумувала Белана, походжаючи. Берези завжди підкоряли її витонченістю. Невгамовним шарудінням маленьких листочків, ніби паперу, вони воскрешали в пам’яті ті далекі дні, коли Белана писала ніжні листи своєму Павлу. У Криволіссі берез виявилось більше, ніж достатньо, декілька росло прямо за парканом, тому вона хотіла обмежитись хоча б одним деревом. Неподалік можна було б розмістити клен із дубом — ці двоє теж завжди привертали її увагу. Яскравий клен невтомно радував око, а дуб здавався затишним і домашнім. Насамкінець, за домом обов’язково потрібно посадити обліпиху, аби її золоті ягоди радували зовнішнім виглядом і корисними властивостями. Що стосується квітів, то непогано б виглядала фіалкова клумба, а з кущів можна було б посадити шипшину…

Ці роздуми про майбутнє саду так захопили Белану, що вона не помітила, як провела за ними декілька годин. Натхненна жінка швидко зібралась і викликала таксі у місто: придбати саджанці потрібно було негайно, а з рештою вона розбереться пізніше. Із-за паркану поглядом її проводжав Арсеній, у руках він тримав три забуті хризантеми, а біля його ніг покірно сидів Генрі.

Додому Белана повернулась лише після обіду, та голод її анітрохи не бентежив. Аби не втрачати часу, вона відразу ж переодяглась, взяла необхідний інвентар і вийшла в сад, який от-от мав значно змінитись.

Схилену над свіжою ямою, забруднену землею Белану Крушельницьку застав небіж Філіп, син сестри Павла, разом із своїм сімейством. Його темно-синя «БМВ» акуратно припаркувалась за парканом, а в двір тут же залетіла Єнікея, ефектна дружина Філіпа.

— Що ж ви робите? Вам не можна! — заверещала вона. Белана здригнулась від несподіванки.

Єнікея була старшою за чоловіка майже на шість років, та у свої сорок п’ять все ще мала привабливий вигляд, а також була мамою школяру віку Дем’яна, семирічному Еліму, котрий виповз із машини та неохоче плентався за нею. Філіп з’явився останнім у дворі — таке місце він займав у своїй сім’ї із самого початку, оскільки Єнікея вийшла заміж, коли усвідомила, що прекрасний принц не з’явиться, а сприятливий для укладання шлюбу та народження дітей час проходить. Разом із Філіпом у них був іще один син, сімнадцятирічний Ернест, котрий вже давно не заглядав до Павла. Після похорону дядька сімейство Філіпа, що трималось від Белани на відстані, неочікувано здивувало її своєю увагою.

— Як ви мене знайшли? — спитала Белана, обіймаючи родичів. Слова невістки вона вирішила проігнорувати з надією якнайшвидше усіх випровадити.

— Це все Пігулевський, він хвастався, що ти залишила йому адресу, — поділився Філіп, притримуючи вхідні двері.

— Тіточко, могли б і нас повідомити, — м’яко дорікнула Єнікея, — ми з вами все-таки рідня і хвилюємось за вас. Адже ви нам ні слова не сказали про те, що плануєте переїхати.

У домі гостей зустріла Стелла — й тут же відійшла в бік, затиснувши вуха.

— Елім, як твої справи в школі? — Белана не знала, як відповісти Єнікеї, тому вирішила змінити тему.

Елім промовчав у відповідь.

Белана направилась на кухню, щоб увімкнути чайник, Єнікея побігла слідом за нею:

— Що ж ви, сидіть, ми все зробимо! Філ постав чайник, чого стоїш як укопаний?

— Ні, — відрубила Белана, — в себе на кухні чайник поставлю я. А ти не бігай за мною, а йди у вітальню.

Елім помітив Стеллу і тут же спробував вхопити її за хвіст. Стелла не була тією самовпевненою кішкою, котра зарозуміло дивилась на світ зі свого крісла, та за необхідності могла постояти за себе. Незабаром усі почули гучні крики Еліма:

— Мамо, вона подряпала мене! Дура! Тупа кішка! Зараз я тобі покажу!

Белана миттю подолала відстань до передпокою і встигла на власні очі побачити, як хлопчисько спробував ударити її кішку ногою. Від доброго прочухана його врятував дзвінок у двері: на порозі знову тупцював Арсеній. Єнікея вискочила з кухні слідом за Беланою, кинула гнівний погляд на Філіпа і поспішила взяти сина за руку.

— Добрий день! Я приніс ваші хризантеми, ви вчора забули в нас. Хотів зробити це раніше, але вас не було вдома.

Белана кипіла від злості: мало того, що на її голову звалились небіж із своїм нестерпним сімейством, так тепер ще й сусід причепа завітав! Вони всі змовились, чи як?

— Добрий день! — У дверях з’явилась Єнікея. Вона по-господарськи оглянула гостя і, виявивши приємного чоловіка, доброзичливо усміхнулась. — Ми племінники тітки Белани, а ви хто?

— Це Арсеній Паустовський, мій сусід, — сухо відповіла їй Белана. — Ти, здається, хотіла приготувати нам чай? От займись, будь ласка, цим. Сама. Філіпе, підійди сюди, я вас познайомлю.

Єнікея хотіла заперечити, та суворий погляд «тіточки» змусив її піти. Белана представила свого сусіда племіннику й запросила Арсенія приєднатись до чаювання. Філіп ніяковів, не знаючи, як підтримати розмову. Як же невпевнено й навіть по-дитячому виглядав її небіж на фоні сусіда! Белана вперше задумалась про те, що, можливо, Арсеній зовсім не був причепою, а лише піклувався про неї, на відміну від Філіпа, котрий ні кроку не міг ступити без схвалення свої дружини.

Оцінивши ситуацію, Арсеній відмовився від запрошення. Його прощання справило на Белану неабияке враження:

— Дякую за вашу рекомендацію щодо гастроентеролога. Меланія не спала пів ночі, все переживала через свою — нашу — черствість, а вранці зразу ж відвезли маму до лікаря: і правда, рефлюкс, чи як ви його називаєте.