Розд 4. У гостях

Дім Паустовських будували з розмахом як на ті часи, коли в моді були великі будинки з двома поверхами, маленькою терасою над кожним виходом і широкими вікнами. Другий поверх так і не облаштували з початку двохтисячних; передбачали, що там буде спальня батьків і дітей. Однак сімейство непогано облаштувалось на першому поверсі, зайняло дві кімнати, які вважались гостьовими. Гігантський, майже квадратний коридор перетворився на затишну вітальню, поряд із нею розташувалась вражаючих розмірів кухня-їдальня. «Постарілі» світлі шпалери спокійно дивились із кожної стіни, над головою пожовтіла натяжна стеля, важкі штори обрамляли вікна. У дворі сімейство незмінно зустрічав радісний Генрі. Побачивши Белану, він тут же кинувся її облизувати.

— Здається, вам пора заводити собаку, — сміявся Арсеній, допомагаючи їй піднятись східцями до ганку.

— Боюсь, Стелла буде проти, — серйозно відповіла Белана. — Меланіє, які ж у вас красиві пеларгонії, аж дух перехоплює!

Меланія, однак, вже увірвалась до будинку, де похапцем готувала все необхідне до чаю. Як на зло, Дем’ян відкусив шматочок шоколадного кексу, який вона приготувала до повернення зі служби, і тепер його неможливо ефектно подати до столу. Арсеній переставив чай невідомо куди, білосніжний чайний сервіз із волошками вкрився пилом, в одній із чашок навіть благополучно спочила міль, а великий обідній стіл був усіяний крихтами — Айя захотіла поласувати хлібом із маслом перед відвідуванням церкви.

Усередині, Белана відчула незручність, адже її молоді сусіди жили далеко не такому сучасному помешканні, як вона. Насправді, старенькій потрібно було зовсім небагато, та Паустовські настільки не доглядали свій дім, не прагнули комфорту та чистоти, що на їхньому фоні котедж Белани видавався палацом.

Дем’ян та Айя увійшли в дім після дорослих. Хлопчик відразу ж розлігся на невеликому дивані у вітальні з телефоном у руках: нові кубки Brawl Stars були цікавішими, ніж посиденьки з якоюсь бабусею. Арсеній повів Айю мити руки, та навіть вода, що лилась, не перебивала щебетання маленької про гостю. Чи бачив тато, яка у неї золота підвіска у формі місяця? Здається, такий був в однієї із принцес в мультфільмі, значить, Белана теж принцеса? А чому в Белани такий великий ніс? Чому волосся зовсім сиве? Навіщо тоді бабуся Валя фарбує волосся у червоний? Чи можна піти в гості до Белани?

Коли вони вийшли, Белана теж вирішила скористатись ванною кімнатою для тих же цілей. Світ як і раніше перебував в умовах пандемії COVID-19, хоч Синерога та околиці вже довгий час могли похвалитись відсутністю нових хворих.

Коли Белана повернулась у вітальню, батько з дітьми як і раніше сиділи на дивані.

— Давай, давай, — підштовхував він Дем’яна у ванну.

— Ну тату! — майже історично закричав Дем’ян. — Ти що, не розумієш, що в мене бій?

Арсеній шикнув на сина, і той кулею помчав мити руки, не забув при цьому гримнути дверима. Сцена справила на Белану не найкраще враження. Безумовно, вона знала, що найкраще з дітьми розуміються ті, в кого їх немає, та з деякими моментами погодитись не могла. Чому Паустовські не займають сина якою-небудь корисною активністю: працею у саду чи допомогою в домі? Надто вже впадало в око те, що єдиним захопленням хлопця був телефон, а його спілкування з батьком полягало в одних докорах. Уява Белани тут же вималювала образ сучасної дитини, котра годинами грає комп’ютерні ігри, зовсім не читає книжок, не вміє підтримати розмову не тільки з дорослими, але й ровесниками, не займається спортом і ніяк не допомагає удома. Невже така ж участь чекала крихітку Айю в цій сім’ї?

Незабаром з’явилась Меланія. Тремтячим від хвилювання голосом вона повідомила, що чаювання відбудеться у вітальні, і взялась метушливо розкладати на столі чай, заварник, цукор, порізаний на тонкі шматочки кекс і тацю із пісочним печивом. Усім своїм виглядом вона демонструвала занепокоєння: що скаже гостя про такий убогий стіл? Чи не буде вона ображена таким скромним прийомом?  Чи не підуть Криволіссям чутки, що Паустовські жадібні? Заради того, аби догодити незнайомці, вона була готова на все, тому хаотично бігала домом, безкінечно поправляла і переставляла кожну дрібницю. Незабаром Белана втомилась від її метушливості, та допомогу Меланія відхиляла.

Нарешті Арсенію вдалось усадити дружину поряд із собою.

— Дем’ян, прибери телефон, ти сидиш за столом, — одразу ж видала вона.

Белані було важко в такій атмосфері. Ні крихти душевності не виявляла вона в нових сусідів: скрипучі бесіди Арсенія про Синерогу навіювали тугу, Меланія, здавалось, більше ні про що не хвилювалась, окрім необхідності справити враження, Дем’ян виглядав невихованим, притихла навіть маленька Айя. Поступово почали розмовляти про життя Белани до переїзду, господарям бажалось подробиць, але гостя не горіла бажанням ділитись.

— Від мого віку всі очікують, що в голові будуть лише спогади про минуле. Думають, що я сяду на стілець і буду розповідати, як раніше добре жилось. Та ні, в моєму випадку цього не буде. Мені, безперечно, пригадується багато, та те, що відбувається зі мною зараз хвилює мене набагато більше.

Меланія лише зітхнула:

— Невже це можливо? От моя мати б вас послухала, з нею поруч все складніше знаходитись! Пробачте, я не повинна так про неї говорити! Я зовсім не це мала на увазі! Я…

Меланія знову почала метушитись і нервувати, та Белана перервала її:

— Ви щиро сказали те, що відчуваєте; за що ж вибачатись? Скільки років вашій матері?

— Близько вісімдесяти, — підхопив Арсеній, котрий зрозумів, що дружина знітилась. — Складний випадок, часто вередує і вважає, що лікарі її неправильно лікують, тому вона хворіє.

«Складний випадок!» Белана так і спалахнула: називати їх, літніх людей, «складними випадками»! Та що собі придумали ці дурні? Вони що, вважають, ніби живуть у світі вічної молодості, а похилий вік — це хвороба, яка їх ніколи не торкнеться?

— Лікарям справді властиво помилятись у лікуванні, — відповіла вона стримано. — Мій покійний чоловік був лікарем, я знаю, про що кажу. Що турбує вашу матір?