Розділ 29.

 «Весілля, де всі сміялися і плакали»

Через кілька місяців після пропозиції

День був настільки сонячний, що навіть київські голуби виглядали святково.
Юля стояла перед дзеркалом у кімнаті для наречених, одягнена у просту, але ніжну сукню — молочна, легка, з делікатним мерехтінням, ніби ранковий іній.
Маринка метушилась навколо неї, поправляючи фату, волосся, емоції…

— Боже, ти така гарна, що я зараз сама заплачу, — заявила вона й одразу припала до серветки.
— Мариш, не починай, бо і я заплачу, — засміялася Юля, але очі й справді стали вологими.

— Ти точно готова? — подруга зупинилась, тримаючи букет.
Юля подивилась у дзеркало. У її погляді було все: і спокій, і любов, і ніжне відчуття, що вона знайшла своє місце.
— Так. На сто відсотків.

---

Артем тим часом

Він нервово ходив по кімнаті, де на нього намагались надіти метелика.

— Та перестань ти крутитись! — сказав його друг Назар. — Ти поводишся так, ніби збори в армію.

— Я… хвилююсь.
— Ну ще б пак, — хмикнув Назар. — Життя закінчується. Починається сімейне.
— Назар! — гаркнув Артем.

Але той лише засміявся.

— Артеме, розслабся. Ти ж її кохаєш. Вона тебе — теж. Тобі пощастило.
Артем зупинився, видихнув і вперше за день усміхнувся.
— Так. По-справжньому пощастило.

---

Церемонія

Фортеця на березі Дніпра була прикрашена квітами й вогниками.
Сім’я, друзі, команда — усі сиділи, перемовлялись, жартували.

І коли музика заграла, всі розвернулися.

Юля ішла до Артема повільно, тримаючи букет білих півоній.
Фата ледь колихалася, а погляд… був спрямований лише на нього.

У Артема перехопило подих.

— Господи, — прошепотів він. — Вона як з казки.

Маринка шукала серветку номер два.
А Назар шепнув:
— Не забудь сказати «так». Нічого не переплутай.

Юля зупинилася перед Артемом.
Він простягнув їй руки, і вона поклала свої в його.

— Ну що, Бетмене, — тихо сказала Юля. — Готовий до місії всього життя?

— Лише якщо ти — моя Робін, — усміхнувся він.

Ведучий церемонії пихкнув, намагаючись не засміятися.

— Чи готові ви…
— Так! — швидко сказав Артем. — Ой… перепрошую.
Юля розсміялася тихим дзвінким сміхом.

— Чи готові ви підтримувати одне одного у всі дні життя?
— Так, — сказала Юля.

— Так, — сказав Артем, але виглядало так, ніби він би повторив це хоч тисячу разів.

---

Обручки

Коли Артем надів їй кільце, його пальці трохи тремтіли.

Він засміявся і притягнув її до поцілунку.
Сміх гостей, свист від хокеїстів, сльози від батьків — усе злилося в один щасливий момент.

---

Свято

Був танець — ніжний, повільний.
Були жарти — особливо коли Артем підняв Юлю на руки, а вона зойкнула:

— Не падай, ти тепер офіційно мій чоловік, я не хочу вдовою стати в перший день!

Була тортова катастрофа, коли Назар випадково встромив свічку в бік торта замість верхівки.
Були фото з командою, де всі хокеїсти підняли Юлю, як талісман.

А був і тихий момент — коли вони стояли на терасі, далеко від музики, далеко від гомону.

Сніжинки танцювали у променях ліхтарів.

Юля сперлась йому на груди.

— Ми тепер сім’я, Артем.

— Ми були сім’єю з того дня, коли ти вкрала мій диван, — усміхнувся він.
— І коли назвала тебе Бетменом?
— І це теж.

Він поцілував її тихо, ніжно, так, як цілуєш своє назавжди.