Розділ 9.

«Гості з сюрпризом і хворий хокеїст»

Юлія прокинулася від дивного звуку.

Бух!
Шурх!
Туп-туп по сходах!

Вона ще не встигла нормально прийти до тями, як телефон задзвонив.

— Доню, ми вже під твоїм під’їздом! — радісно повідомив голос мами.

— ХТО… ВИ? — Юля різко сіла на ліжку. — МАМО?!

— Ну а хто ж! Привезли тобі картоплю, сальце, курочку, яйця, варення... І Марічку взяли, бо вона дуже хотіла до тебе!

Юля повільно повернула голову.

На сусідньому боці ліжка Артем спав…
Розкуйовджений.
Гарячий.
І дуже підозріло хрипів у сні.

— Мам… ви що, зараз?!

— А коли ж іще? Ми ж зранку виїхали!

Юля зойкнула.

— СТІЙТЕ! НІЧОГО НЕ ЧІПАЙТЕ! Я ЗАРАЗ!

Вона скинула ковдру — і в ту ж мить Артем чхнув так, що здригнулися штори.

— Апчхи!!

Юля миттєво підбігла до нього.

— Артеме… ти як?

Він відкрив одне око.

— Як… герой, що впав у бою… Апчхи!

— Ти гарячий!

— Та ні… просто/апчхи/… трохи не розрахував із морозом.

— Ти захворів!

— Я хокеїст… я не хворію…

— Ти зараз лежиш як варена локшина.

Він слабко усміхнувся.

— Але локшина красива…

— Лежи. І не рухайся.

Вона помчала до дверей.

---

Через три хвилини біля дверей стояли:

— Мама з величезними сумками
— Тато з ящиками
— І маленька сестричка Марічка, з великими очима і косичками

— Юлююю! — зраділа Марічка. — А ти обіцяла, що в тебе живе футболіст!

— Не футболіст… — тихо пробурмотіла Юля.

— ХОКЕЇСТ?! — округлила очі Марічка. — ВАУ!

І в цю ж секунду з кімнати вийшов Артем…

У піжамі.
З червоним носом.
З розпатланим волоссям.

— Апчхи…

Марічка завмерла.

Потім підійшла ближче.

— Ти справжній хокеїст?

— Був… до сьогодні, — хрипло відповів він.

— А ти можеш битися?

— Можу… але не сьогодні.

— А шайба болюча?

— Дуже.

— А ти закоханий у мою сестру?

Юля ледь не впустила сумку.

— МАРІЧКО!!

Артем завис.

— Е-е…

Марічка пильно подивилася.

— Значить — ТАК.

І гордо заявила:

— Ти мені подобаєшся. Я дозволяю.

Артем засміявся… і знову чхнув.

— Апчхи!

Мама схрестила руки.

— Все ясно. Хлопець хворий. Юлю, веди його назад, а я кухню беру в облогу.

Тато поставив ящики:

— Курочка домашня. Гаряча. Для хворого — саме те.

Артем зблід і прошепотів Юлі:

— Мене тут з’їдять…

— Ні. Тебе тут вилікують.

---

Через пів години:

Артем був загорнутий у плед.
З термометром.
І з величезною тарілкою домашнього курячого бульйону.

Юля присіла біля нього.

— Пий.

— Я не голодний…

— Пий, кажу.

— Я — сильний…

— Ти — хворий.

Він слухняно зробив ковток.

— Ого… Це… дуже смачно…

— Домашня курочка. Не кожному хокеїсту так щастить.

Потім вона принесла чай з малиною.

— О, ні… — простогнав він. — Я відчуваю, як стаю звичайною людиною…

— А ти не звичайний?

— Я зараз у піжамі, з пледом і малиною. Це кінець моєї крутості.

Юля засміялася.

Марічка підійшла й урочисто поклала йому на голову іграшкового ведмедика.

— Це для одужання.

— Дякую. Це найцінніша нагорода в моєму житті.

Юля дивилась на нього.

Хворого.
Смішного.
Домашнього.

І вперше подумала:

Боже… я закохуюсь по-справжньому.