Розділ 3.

«Батьки, які все зіпсують»

Юлія прокинулася від запаху… кави.

Справжньої. Міцної. Чоловічої. І небезпечно смачної.

Вона розплющила очі й різко сіла в ліжку.

— ЧОРТ.

Вона в чужій квартирі.
З фейковим хлопцем.
І сьогодні приїжджають його батьки.

Поки вона панікувала, двері в її кімнату без стуку відчинилися.

— Ти ще спиш?! — Артем уже був одягнений, із рушником на шиї, мокрим волоссям і надто спокусливим виглядом для сьомої ранку.

— Ти ніколи не чув про поняття «стукати»? — буркнула вона, ховаючись у ковдру.

— Ти моя «дівчина». Я тепер маю право заходити грюканням.

— Угода не включала ранкових вторгнень!

— Через тридцять хвилин вони будуть тут.

Юлія випустила ковдру.

— ЩО?!

— Сюрприз. Вони вирішили приїхати раніше.

— Це в тебе так прийнято?!
«Привіт, сину, ми біля дверей»?!

— Так. Вони — стихійне лихо, — зітхнув Артем.

Юлія зіскочила з ліжка.

— У мене навіть немає нормального одягу!

— Є мій светр.

— Я не буду ходити в твоєму светрі!

— Будеш. Бо він викликає в мами довіру.

— Твоя мама довіряє светрам?!

— Вона довіряє вигляду пари. А зараз ти виглядаєш як біженка з валізою.

Юлія метнула в нього подушку.

— Вийди! Я буду перевдягатися!

— Я й так усе бачив.

— ТИ НІЧОГО НЕ БАЧИВ!!!

Артем усміхнувся й вийшов.

Через п’ятнадцять хвилин Юлія стояла на кухні в його великому светрі, який спадав з одного плеча, з розпатланим волоссям і нервами на межі.

— Ну як? — спитав він.

Артем подивився на неї.

Завис.

— Я передумав. Можеш не з’їжджати й після Нового року.

— Ти зараз серйозно?!

— Абсолютно.

— Зосередься! У тебе батьки!

🔔 ДЗВІНОК У ДВЕРІ.

— Пізно, — прошепотіла Юлія. — Ми помремо.

— Усміхайся. Якщо вони повірять — ми виживемо.

Двері відчинилися.

— СИ-И-ИН!!! — у квартиру влетіла маленька енергійна жінка в пуховику з блискітками. — Де моя НЕВІСТКА?!

Юлія поперхнулася повітрям.

— О! — мама зупинилася, роздивилась її з голови до ніг. — ЯКА ХУДЕНЬКА! Ти його годуєш?!

— М-а-м…

— Така тендітна! Дай я тебе обійму!

Юлію стиснули так, як не стискав навіть сидінь у маршрутці.

За спиною з’явився батько — високий, серйозний, з оцінювальним поглядом.

— Це вона? — спитав він.

— Вона, — кивнув Артем.

— Нарешті.

Юлія нервово усміхнулась.

— Я… Юлія.

— А я — твій майбутній свекор, якщо не злякаєшся нашого синочка, — підморгнув той.

Артем закашлявся.

— ПРОЙДІТЬ НА КУХНЮ! — швидко сказала Юлія. — У нас… кава!

— «У нас», — протягнула мама. — Як це мило звучить!

Юлія й Артем переглянулися.

Катастрофа почалася.

За сніданком мама безперервно:

— Коли ви познайомились?
— Хто перший закохався?
— Де будете святкувати Новий рік?
— СКІЛЬКИ БУДЕ ОНУКІВ?!

Юлія моторно брехала, червоніла, сміялась і ледь не пролила каву на батька.

А потім…

— А тепер покажіть, як ви цілуєтесь, — радісно сказала мама.

— Що?!

— Ну ми ж маємо бачити, що ви справжня пара!

Тиша впала, як ялинка без кріплення.

Артем повільно повернувся до Юлі.

— Граймо до кінця.

— Ти знущаєшся?

Він узяв її за талію.

Вона відчула, як її тіло зрадницьки відреагувало.

— Не дихай так, — прошепотів.

— А ти не будь такий гарячий! — буркнула вона.

— Діти, ми чекаємо! — підганяла мама.

Артем нахилився.

Їхні губи зустрілись.

Легко. Несподівано ніжно. І надто справжньо для фейку.

Юлія завмерла.

Він теж.

— Ой… — тихо сказала мама. — А воно вже не фейкове…

Юлія відсахнулась.

— Це… це тому що ми хороші актори!

— Так, — швидко сказав Артем. — Дуже хороші.

І тільки вони обоє знали —
це був не акторський поцілунок.

---