Розділ 1.

«Виселення перед святами»

Сніг падав так красиво, ніби хтось невпинно струшував борошно з неба. Юлія стояла біля зупинки на Лук’янівці, притискаючи до грудей дешеву чашку з кавою, і думала, що це мав би бути один із найщасливіших періодів року.

Гірлянди. Ялинки. Подарунки.
Новий рік.

Але замість дива вона отримала лише холод.

— Юлечко, я так винна… — бабуся Галина стояла поруч, зім’явши в руках хустинку. — Донька моя з Польщі повертається… Раптово. Назавжди. Мені нема як…

Юлія мовчала.

Слова «тобі доведеться з’їхати» досі луною били в голові.

За місяць до Нового року.
Без заощаджень.
Без варіантів.

— Я все розумію, — тихо відповіла вона, хоча не розуміла взагалі нічого. — Дякую вам за все.

Вдома вона впала на ліжко, втупившись у стелю.
Київ за вікном шумів, поспішав, жив — а вона раптом стала зайвою.

Телефон задзвонив.

— Юль! — вереск подруги Марини. — Я знаю, як тобі допомогти!

— Якщо ти знайдеш мені безкоштовну квартиру в центрі — я вийду за тебе заміж.

— Майже! Квартира є. Хазяїн — відсутній. Але є нюанс…

Юлія насторожилась.

— Мій брат попросив. Це квартира його найкращого друга. Він хокеїст. На зборах зараз. Ти зможеш перекантуватися ТІЛЬКИ до його повернення. Декілька тижнів.

— Марин… ти рятуєш мені життя.

— Але! — додала вона. — Коли він повернеться — ти з’їжджаєш одразу.

— Домовились.

Юлія навіть не підозрювала, що той «хокеїст» повернеться набагато раніше.

І що його ім’я — Артем Коваленко.

Зірка університету.
Головний красень льодової арени.
І її майбутнє кохання.

А поки що — людина, яка через годину стоятиме на порозі квартири з ключами в руках… і вбивчим поглядом.

---