Дракон

Дзвони храмів били на сполох.

Крики, сльози, вереск.

Я хотіла б заткнути вуха руками, але не дозволила собі цього зробити.

Смерть пахла гаром, кров'ю, деревиною та гниллю. Смерть викликала біль.

Тепла кров, що стікала по внутрішній стороні стегна, не могла бути провісником чогось доброго.

Місто охопив хаос.

Весь світ розчинився в диму та полум'ї. З дерев обламувалися суччя у вогні й падали, розкидаючи снопи іскор, всюди лунали крики.

Я зашипіла від болю, намагаючись сісти. Одна із ніг ковзнула з кам'яного причалу у воду. Довелося застосувати силу, щоб не булькнути туди всім тіло. Тоді й прослизнула думка що може було б не так погано втопиться, або все ж почекати, поки дракон мене спалить. Такі думки особливо в присутності Алька здавались мені жалюгідними, але шумне, уривчасте, ніби там позаду він задихався від нестачі кисню, дихання, наводили мене на думку, що може й не помітить. Якщо я увійду у водну гладь і зникну.

Вдих видих.

Ні.

Нізащо.

Я ніяк не можу померти поки не побачу на власні очі як життя покине тіло цього виродка.

Я озирнулася назад. Альк, стояв на тому самому місці, вже декілька хвилин. З самої появи дракона. Запустивши пальці у волосся, він взявся за свою голову. Важко дихаючи, він стиснув волосся біля коріння і різко смикнув. І так щоразу. І ще раз. І ще.

Його дружки розбіглись, він залишився один.

Очі помітили як десь збоку на камені причалу блиснуло лезо.

Дракон знову загарчав. Тріщало каміння, будинки, вулиці, все затоплюється полум’ям.

Стиснувши зуби до болю я спробувала встати.

Ще один глибокий вдих і...

Я тихо завиваю, протяжно та жалібно.

Боляче, як же боляче.

Я роблю ще один ривок, перед очима заблищали зірки.

Я встала.

По ногах пронісся ніжний, прохолодний вітер. Кривившись від болю і ледве тримаючись на ногах, я зробила крок. Потім інший, і ще один. Важко зігнувшись піднімаю з землі кинджал.

Дуже повільно Альк переводить на мене повні первинного страху очі.

- Не підходь, - в його тихому голосі благання.

На мене тепер дивився зовсім хлопчисько. Зелений і переляканий, нічим не схожий на того високого статного воїна яким він здавався раніше.

На моїх губах з’явилася крива усмішка.

- Прошу не треба.

Я роблю ще один крок.

За спиною Алька пролітає змій. Він обпалює вогнем вулиці міста. Полум'я реве. Чуються жалібні покрик людей.

Я роблю ще один крок.

Альк задкує. Йому страшно. Хоч і боїться він і не мене, але я відчуваю насолоду. Так і має бути, людина має боятися нечисть, не навпаки.

Я дихаю ротом, стараючись робити вдих і видих при кожному кроці. Стараючись задушити біль. Тільки б досягнути мети.

Ойнурця трясе. Він не зводить погляду від кожного мого руху й піднімає зброю.

- Не підходь інакше я вистрелю!

Він говорить так наче це має мене злякати.

Але раптом я помічаю як окрім вологи на щоках з'являється темна пляма на штанах. Вона розростається швидко і вже незабаром досягає чобіт.

Дивлячись на це я чомусь ясно відчула що не зможу змусити себе забрати його життя. Не зможу зробити ще один крок. Навіть після всього, що він зі мною зробив.

Але чому?

Постріл позбавив мене метань. Куля увійшла в череп легко, наче столовий ніж в масло. Альк навіть не встиг закричати, але всередині мене щось обірвалося я злякано відсахнулася. Весь світ сповільнюється. Я перестаю відчувати течії часу, так що не можу сказати, скільки годин або хвилин чи секунд минуло. Я бачу як з дірки між бровами починає текти кров. Бачу я грудна клітина здіймається на останньому подиху. Бачу я чужий рот завмирає в німому переляці. Бачу як тіло повільно падає на землю.

Важкі наближаючись кроки змушують знову підняти очі вверх.

Крізь дим я розгледіла золоте волосся, воно блищало у світлі полум'я що розгорілося позаду. Хоч найтемніший і найхолодніший час бував перед світанком, спека стояла страшна, але гірше спеки був дим, від якого я задихалася. Дим і попіл палив мої очі. Як і Дарко, що біжить до мене з рушницею на перевагу я починаю ще важче дихати, ніж раніше. Так наче хтось викачав все повітря.

- Творець всемогутній, чому ти ту? – сердито запитав княжич, задихаючись.

Добігши до самих сходів він впирається в коліна у спробі перевести подих. Заспокоївшись, Дарко на мене полив безупинний потік слів.

- Після замаху я навіть не залишився розбиратись з найманцем, бо спішив посадити тебе на човен. Але ти не прийшла. Тоді разом з гвардійцями почав прочісувати ліс. Думав що тебе хтось встиг схопити. Ми знайшли пораненого отамана, але тебе разом з ним не було. Ніде не було. І тут раптом приходить донесення що тебе бачили на мості біля причалу. Альк відправився перевірити це, вмовивши мене далі прочісувати ліс. Дарма я його послухав. Але мені навіть в думці не було що ти дійсно можеш бути тут.

Дарко говорив швидко і плутано, сильно жестикулюючи й корча пики. Коли він закінчив я подала голос:

- Де твоя варта?

Вийшло хриплувато.

- Ну, якщо ти не помітила на місто напав дракон, - відповів княжич так наче я спитала несамовиту нісенітницю. - Тож у них з’явилася більш важлива робота ніж шукати по всьому Гасину тебе.

Я ковтнула, облизуючи пересохлі губи. Стало холодно, так нестерпно холодно.

- Чому ти не з ними?

Дарко недбало знизав плечима.

- Вони благали мене сховатися, щоб князівство не втратило спадкоємця.

Я скривила губи.

- То чому ти тут?

- Бо у вартових з’явилася більш важлива робота ніж шукати по всьому Гасину тебе, а у мене ні. Тому я й продовжив твої пошуки.

Стискаючи кулаки, я вп'ялася нігтями в долоні.

- Так сильно хотів передати мене в Назарові руки?

- В чиї руки я хотів тебе… - він запнуся уважно вгледівшись в моє обличчя. Після чого випростався, наче жердина проковтнув, жовна ходили на його миловидному обличчі.– Що він зробив з тобою?