Сонцекрас

Вечір видався досить спекотним – літо нарешті набуло повної сили.

Дзвінкий кокетливий сміх змусив мене здригнутися, і вздовж хребта немов по команді пробігли колючі мурашки. Щось певно мало статися. Звичайно ця ніч, як не подивися рясніла дивними подіями, несподіваними виборами, потойбічним впливом, яскравими фарбами, вогняними сполохами та магією. Але те, що наближається, відрізнялося від усього перерахованого. Від того й треба було особливо триматися напоготові. Гасин, славився своїм дбайливим ставленням до старих богів та традицій, тому в олюдненої нечисті як ми, тут було чимало друзів, ворогів і того більше, тож розумним рішенням було не стояти всім разом купою, а розбрестися в натовпі. Вужі, за традицією, вступлять у воду тільки ближче до світанку. У слова Млада зчиталося що це була більш настанова, ніж указ. Його голос тремтів. Я сильніше стиснула долоню старшого брата, переплітаючи з нею пальці й відчула несильний заспокійливий потиск. Хоча у нас у відносинах не все було гладко, можливо ми бачились востаннє. Можливо він теж це відчував, за те й хвилювався. За мене. За нас всіх.

Я запрошуючи махнула братам рукою, і всі як один зірвалися з місця створивши одну велику масу, що міцно притискалася один одного. Очі стали вологими. Я помітила що у мене також голос дрижав.

Нехай ми й сварилися часто, хтось з братів відверто один одного недолюблював, або люто ненавидів. Але коли наставала мить, схожа на цю, нам вкарбували в голову з дитинства, незмінне правило. Засунути глибоко гординю та особистісні образи, спочатку захищаєш сім’ю, а потім розбирайся що і до чого.

З дому Ластівки ми вийшли, коли чорні, розмиті нічною темрявою контури, м'яко освітлилися рогатим місяцем, що зійшов на небозвід.

Почалося!

Рука інстинктивно потягнулася для того, щоб щільніше притиснути до волосся пишний вінок. Коли все ж піддалася спокусі окинути швидким поглядом молодих дівчат що так люто очима пожирали Дарко, який стояв на піднесенні з іншою знаттю. Красуні з усіх кінців Двомор’я - темноокі, біляві, русі, та руді, рясно посипані ластовинням, рожевими щічками та пишними формами. Зі знатних родів, впливових дворів та сільських родин, блискучі намасленою шкірою у світлі місячного сяйва, густо обвішані намистом та коралями, а головне прикрашені пишними великими вінками на розпущених косах. А коли ще, якщо не зараз, адже сьогодні великий день.

Сонцекрас.

Ніч, у яку має цвісти те що немає цвіту.

— Ну скільки можна крутитися? — шикнув на мене Мар’ян. - Навіщо плести такий великий вінок, якщо його постійно потім треба поправляти?

Я цокнула язиком:

— Хіба він такий поганий?

Замість відповіді брат ущипнув мене за руку.

Якщо мак зірвати він швидко в'яне, тендітні пелюстки так легко обсипаються, як і швидко згасає жіноча молодість, і вже до півночі перетворюються з пахучих вродою та життям квітів, у мертві стеблі. Буває дівчата, на Сонцекрас, вплітають у свій вінок одну чи дві маківки. Мені здалася вкрай кумедно буде сплести вінок тільки з них, адже здавна серед людей було прийнято, висаджувати навколо хат червоні маки. Та казати що поки нечиста сила не перерахує всі мачинки у коробочках, нічим іншим займатися не зможе. А там, вже і півні заспівають…

Смішні.

Хоч мене й звали злим духом, мачинки, я рахувати звісно не стала.

Ромашки, незважаючи на невдоволення Млада, так і лишилися в'яти розкидані по столу. А лілії. Лілії теж... не було бажання вплітати у вінок чийсь подарунок.

— Будь-який вінок буде личити дівці, що чарівна як маків-цвіт. - Мар’ян, легенько підхопив, мене зі спини рукою, поки я ледь не втрачала свідомість від переляку.

У багаття біля якого ми стояли якісь хлопчики кинули порошок що змусило полум'я спалахнути яскраво зеленим кольором.

— Якщо ти так будеш леститися до дівчат, то я зостанусь без невістки.

— Обіцяю, не зостанешся! - Він залився таким гучним і яскравим сміхом, що мимоволі можна було і залюбуватися.

Як летить час. Пухкий, сором’язливий хлопчисько, завжди чарівний і завжди усміхнений, з віком витягнувся в рості та вроді, що для вужів було рідкістю. І став схожий на маму, більше за нас усіх, особливо, коли не корчив свої дурні пики.

А мама у нас змолоду була рідкісною красунею. Не гірше Сіяни.

І за це він мене завжди дратував.

— Тепер я згадала, - сказала я стомлено.

— Що саме ти згадала, сестричко? — Спитав Мар’ян, випрямляючи спину, коли красиві дівчата проходили повз нас.

— Тепер я згадала, - сказала я стомлено.

— Що саме ти згадала, сестричко? — Спитав Мар’ян, випрямляючи спину, коли красиві дівчата проходили повз нас до багаття.

Навколо нього зібралися здебільшого молоді, несватані дівки та юнаки. Раз на рік, у день Сонцекраса, всі сім’ї Півдня, що досі тримають старий обряд, збираються біля величезного дуба оброслого зеленню, що ріс майже у самої річки. В цю ніч припинялися чвари та війни, запалювалися великі багаття, співали купальні пісні. А головне, в цей день укладалися нові союзи між сім'ями й утворювалися пари. Адже коли ще люди могли подивитися один на одного і вибрати собі кого-небудь симпатичного, а не чекати, поки видадуть за першого зустрічного який зазіхне на тебе і просить руки? Тільки в день Сонцекрасу.

— Ми з Младом знайшли тебе не у щурячому лайні, а у входу до Єргу, - молодший брат глянув на мене здивовано, я трохи зволікаючи, єхидно додала. - Тебе саме Лихо принесли, а інакше як пояснити це чарівне рильце у тебе замість зміїного лиця? Тут точно без чар не обійшлось.

Для кращого ефекту я шепнула Мар’яна за гладку щічку. У змій з рослинністю на обличчі завжди було туго.

— Ну, як так можна казати? - Нервово усміхнулася він, мружачись від світла що йшло з багаття, вдвічі більшого за те що розпалювали вчора. - Я звісно красень, але все інше вже занадто!

— Нічого не зробиш, якою б правда не була жахливою, ти мусиш її почути, бо можливо ми бачимось в останнє.