Дуб

Назар.

Це ім'я дзвеніло у мене у вухах і після обіду, коли вареники приготувалася, всі сіли за стіл, поїли, і навіть коли брати припинили сперечатися і сваритися на тему: хто з них де має сьогодні бути й що робити. Легкі білі хмаровиння, що ковзають по осяяно-блакитному небу, мов прориваючись крізь високі гілки липи, заворожували очі. Заспокійливе багатоголосся лісу, що складається зі співу птахів, шелесту листя, шуму води, не заспокоювало. Бо в моїх вухах досі дзвеніло ім’я.

Назар.

Вдалині від міста зовсім не пахло ні сморід, ні прянощами. У гаю співали птахи. Хотілося прилягти на м'якій траві та заснути міцним сном. Облизавши пальці, забруднені сметаною, один за одним, Дарко вільною рукою відсуває від себе пусту тарілку і лягає спиною на прогріту полуденним сонцем м'яку траву. Він прибув сьогодні вранці, під вітання мешканців та гостей Гасина, за день до Сонцекраса. Було видно, що тутешні містяни любили його, захоплювалися його чарівною усмішкою, доброю вдачею і золотом волосся, на якому грало сонце. Ніхто не виганяв їх на вулиці, не змушував вигукувати вітальні слова. Вони робили це самі й щиро. І ця любов була взаємною, Дарко намагався відповідати людям чемними кивками та помахом рук, але очі його видавали. У душі він тріумфував і насолоджувався, по народженню дарованою славою.

Адже хто з чоловіків, які будь-коли жили на світі, міг зрівнятися з ним красою?

Ближче до обіду у двері нашого будинку вистукали, трьома короткими, мелодійними стуками. На подвір'ї стояв Огнедар, другий син князя Ожеги, ошатно вбраний, причепурений, невпору тому одязі що носив в дорозі, та з твердим наміром влаштувати пікнік. Причин для відмови я не мала. Нам треба було переговорити.

Нехай Млад і заборонив розповідати йому про отамана і про те, що сталося в Бистриці, я не послухалася. Пошепки, блукаючи галявиною, а потім мостом і лісом, я переказала ту розмову що відбулася під зливою. Все інше знати княжичу було не обов'язково. Справа була не так у відсутності довіри, а в ойнурцю, який на пару з Лавріном прямували за нами по п’ятках. І нехай я й говорила тихо, все ж таки він міг підслухати розмову.

Вся розповідь Дарко мовчав. Коли ми дісталися старої верби, поблизу петлястої річки, вибрав це місце для пікніка, також не подав голос. Наш маршрут був обраний невипадково. Саме тут, до завтрашньої опівночі, ховаючись у гілках низько нахилених над водою, на мене чекатиме човен.

Присівши поруч, з княжичем я забираю з люб'язно передану мені Лавріном, що до цього вважав за краще триматися в тіні дерев, кошик. Повернувши туди порожню тарілку від вареників, викладаю на вишитий рушник свіжоспечений хліб, різну садовину, та флягу з ягідною наливкою. На десерт.

— Я чула, що ви привезли собою, одну з дочок Озари-провидиці, — Цікавиться я, достатньо голосно, щоб це почули наші спостерігачі. Після чого схиляючись над княжичем, простягаю руку, з наміром допомогти йому сісти. Хоч мою поміч він і не приймає, але все ж сідає поруч, охоче беручись за частування, і, з апетитом закидує до рота зразу декілька ягідок, вперто удаючи ніби питання, не було почуте. Але я все ж продовжую. - Це правда?

Він підняв голову і втупився в мене:

— Ох, — із нудним виглядом відповів Дарко. - Хто тобі це сказав?

Чутки про «маленьку відьму» з Драгни поширювалися містом швидше за вітер. І були другим слухом розказаним після повернення до садиби Младом. Відразу після розірваного вартового. Не лукавитиму спостерігати як у Мар’яна обличчя за мить змінюється зі стану скорботи на невгамовну лють, було кумедно.

— Хіба так важливо те хто мені це сказав?

Дарко знизав плечима. Гарно, невимушено, майже зацікавлено.

— Дарко?

— Ми не бачилися кілька днів, — Дарко розчаровано стогне, знову лягаючи на спину. - Нам і так є про що поговорити, чи не так?

Холод у його голосі, ясно дає мені зрозуміти, що продовження може загрожувати викриттям, отже, тема закрита. Я не проти, те що сказано достатньо для наживки.

Всі знову мають повірити що Дарко взявся за старе. Знайшов собі в противагу потворній нареченій нове захоплення. Кохання. Я ледь помітно посміхнулась. Щось подібне відбувалося і два роки тому нехай зараз є вагома відмінність. Адже тоді ми робити все, що завгодно, тільки б заручини була розірвано. Зараз, головне було, щоб нікому в голову й думки не прийшло, що княжич якось зв’язаний з тим що я зникла.

Тому Сонцекрас і чудовий, нерідко буває так що дівчата зникають.

До вечора обідня спека спала, нічна година принесла прохолоду і вітерець. Всі гості та місцеві зібралися в центральній площі, на бенкет, що супроводжував завтрашній початок свят. Вино лилося рікою, барабанщики стояли ланцюгом, розташувавшись з одного боку вогнища, музика перетворилася на співи сирен. Найзавзятіші з відомих в Крайславі пісень лунали одна за одною. Поруч горіли багаття, в яке кидали гілки полину та деревію, для одурманливого голову аромату. Через них, час від часу перестрибували, взявшись за руки молоді пари. Але все, що крутилося в моїй голові, було марними думками.

Розірваний на дві частини труп і той хто його розірвав.

Чудове поєднання.

До самого закінчення прогулянки ми поводилися так, ніби та коротка розмова на обох нас повипливала. Ніби з’явився той хто був здатен весь задум наших батьків знищити в корені. Дарко лежав на траві з ліниво розплющеними очима, болісно мружиться від сліпучих променів сонця, я, щоб зайняти себе чимось, бродила по поляні, збирала ягоди, намагаючись запам’ятати кожен листок, деревце та камінчик у воді. Ні до, ні після ми більше не говорили, ніби змагаючись, хто кого перевпертує. Хто першим не витримає та заговорить. Коли сонце невблаганно почало хилитися до горизонту, піднялися з трави й попленталися прямували у бік міста. Без слів.

Допоки Дарко не витримав першим і заверещав.

Спускаючись з пагорба, я ледве приступ не схопила, коли княжич, мало не стрибнув мені на руки з криками: «Змія!!!». На те, щоб зняти його тушу з себе знадобився час, а потім засунути руку в кущ і намацати палицю. Звичайну палицю, жодного признака змії. Дарко до цього ховавшись за моєю спиною, тремтів як осиновий лист. Але як тільки побачив у моїй руці патичок, миттю випростався стрілою, підняв голову вище і попрямував у перед.