Ромашка

До цього я ніколи не бачила таких поселень як тут. Чужих рикарі до себе не допускали, а може й допускали, та тільки розповідати потім не було кому. Я жадібно розглядала хатини, вулиці, та їх господарів у переважно червоних шатах. Будинки зводили з каменю, стіни тинькували, розмалювали в знову ж червоний поверх фарбуючи біли смужки, дрібні та великі тварини чи квіти. Дах покривали черепицею. Перед ними рівні дерев'яні огорожі, забруковані череп’ям прямі доріжки. В центрі поселення розташовувалася головна площа поряд з нею - священне місце, жертовник й капище Велеса, чиїм нащадки жителі Бистриці себе звали. Покровителя тих, хто б’ється, відстоюючи честь і збереження культури, звичаїв традицій. А біля ідола, вогнища, навколо яких сиділи парами, а то й цілими сім'ями, з дітьми та старими. Й співають пісні, розказують байки та говорять між собою мовою, якої я не знаю.

Я проковтнула слину, почувши запах смаженого м'яса. На рожні закручувався цілий кабан. Навколо нього похмурою зграєю, одягненою на відміну від місцевих жителів у все сіре, сиділи брати.

— Погано себе почуваєш? - Млад примружив очі вдивляючись у моє обличчя, коли я присіла до нього поруч.

Видно мій вигляд наводив старшого брата на погані роздуми та щоб уникнути зайвого клопоту я вирішила сказати як є.

— Мене тільки що поцілували.

— Хто? – скрикнув Мар'ян, мені на вухо, від несподіванки я підскочила присядки. По одному задоволеному фирканню можна було розсудити, що цього він і домагався.

Озирнувшись через плече на молодшого брата я одразу ж відвернулась, закочуючи очі. Гімно мале, глузливо, показувало мені свого роздвоєного язика. Колись він нарветься і як не я, так хтось інший йому його точно вирве.

— Той зі шрамом, от такими, - я провела пальцями начерки смуги Назара, на своєму обличчі. - На всю пащу.

— Ти що, не показуй на собі! - Мар'ян забирає мою руку від лиця.

Я дивлюся на нього в упор, і провожу одним пальцем вже по його обличчі:

— От такий, на всю морду.

Очі Мар'яна збільшуються до блюдця. Він гарячково протирає кілька разів обличчя і дмухає на землю.

— Ах ти зараза така! А якщо мені це перейде, га?

Молодший, стрибком підійнявся на ноги, випадково з розмаху вдаривши рукою Янко по голові. Здається, нашого чотириюрідного брата, чи може троюрідного, точно не знаю. Той пищить, відскакує убік і потирає голову, невдоволено дивлячись на Мар’яна. Йому не стільки боляче, скільки прикро, але сказати нічого не встигає, на ноги підіймається Млад й нависає над винуватцем.

— Що ти влаштував? Хіба так личить поводити себе вужу в гостях.

— Ох, ні, старший братику, що ти, - ласкаво простяг молодший, дивлячись на Млада через різницю в зрості, знизу вгору. – Куди вже мені. Тільки великий і найрозумніших Млад, знає як поводитись так щоб сподобається таткові.

— Мар’ян стеж за язиком, коли говориш зі старшим братом, - погрозливо прошипів Колай. Те що він нам приходиться троюрідним братом, я вже знала точно.

— А то що?- посміхнувся Мар'ян, холодно глянув на нього.

Інші брати зашипіли так само:

— Припини, на нас уже місцеві дивляться.

— Краще, сядь.

Молодший по злому засміявся і плюнув у багаття.

— Та щоб ви всі згнили!

— Мар'яне! – голосно викрикує чуже ім’я Млад, але той вже не чує йде від нас геть.

Млад, поривається за ним, але його зупиняють, беззвучно благаючи не підіймати ще більшого шуму.

У їхнім випадку все може дійти до бійки. А Мар'яну тільки це й треба. Всі давно звикли до того, що третє дитя наших матінки та батька, досить запальне. Мар’ян гасає по підземеллях днями та ночами, лихословить старшим, краде їжу з чужих тарілок і обурено волає, коли його б'ють за це по пальцях, через що потім лізе у бійку. Постійно лізе у бійку. Шрами й синці на його обличчі як тільки гоїться так відразу з'являються нові.

І ніхто серед старших не знає, як це змінити. Батьківські удари він давно сприймає як тимчасову неприємність, яку можна перетерпіти й продовжити робити те, що хочеться. Маму він ласкаво любить, але слухає рідко. Думка інших значення не має.

Але зараз його провини тут не було.

— Нестерпний хлопчисько, - плює собі під ноги Млад, не втомлюючись повторювати це день у день.

— Іноді я його просто ненавиджу, - тихо зауважив Івась у завислій тиші. - Такий настрій гарний був, а тепер ніби після похорону зібралися.

З ним погоджуються всі брати, всі родичі, вся сім’я.

Обернувшись я слідую очима за чорним верхівкою, що віддаляється. Старе тавро змія що звивається, поставлене рік тому, горить зараз так яскраво, ніби на шкірі воно менше тиждень. Можливо хороша старша сестра пішла б зараз за ним. Заспокоїла, приголубила, пожурила. Але як я й казала раніше, така я можу бути тільки на словах. Адже, без сумніву Мар'ян, своїми вибриками, дратує мене до жару, не менше ніж всіх.

І я можу побитись об заклад що за цю подорож ми ще не один раз сьорбнемо з ним горя.

— Ну, не скажи, - сказав Колай витягуючи мене з думок. – У когось як хороший настрій був, так він і зостався.

Він кивнув в іншу сторону від того куди побіг Мар’ян. І ми довго не думаючи всі дружно обернулись до Лавріна. Він стояв поодаль, у тіні дерев, в той час, як губи місцевої дівчини торкалися його вуха, і щось солодко щебетали.

Хтось з наших засвистів. Я закотила очі. Мені було невідомо чим, тихий Лаврін так подобався жінка, а те, що він подобався було не заперечно. Ще в Єргу, невістки, ховаючись від ревнивих поглядів своїх чоловіків, тяглися до нього мов метелики до світла. Так що дівоча рука, що ніби сама собою прослизнула під сорочку брата мене не здивувала, а серед братів пролунав заздрісний сміх.

Все ж вечір був не зіпсований.

Зазвучали барабани, свято оголосили відкритим.

Через захоплені криками, верески й свисти натовпу, я мимоволі втягую голову в плечі. Залишивши мене біля нашого стола на самоті. Останні промені західного сонця викреслювалися чорні силуети Бистрицького поселення. Кидаючи на чорні пасма, братів, що помчав в бік величезного пня, червоні та золотаві відблиски. Столи, ломилися від наїдків не менше ніж наші в Хмільну ніч. Але хоч переважання м'яса як і в нас над всім іншим було значне, самі тварини відрізнялася. Жодних жаб, щурів й жуків, тільки зайці, перепілки, олені та кабані. Яка нудьга.