Мама

Здавна наша країна називалася Крайслав, поки один з князів не перейменував її в Ланку. Мені ця нова назва зовсім не подобалася, надто вже якось спрощено та кволо звучить, тож я, зазвичай, говорила по-старому. Так от, у Крайславі майже прописною істиною були продиктовані загальноприйняті стандарти краси. Дівиці, як на підбір, повинні бути білі лицем, рум'яні, при тілі, добре вгодовані, мати пишні груди, бути широкими в стегнах та мати низький зріст. Я, своєю чергою, не підходила під жоден з названих пунктів.

Одного погляду в каламутне дзеркало було досить, щоб всі образливі слова і дії моєї рідні знайшли сенс та стали істинною правдою.

Але потворна зовнішність була справжньою дрібницею в порівнянні з іншими моїми бідами.

Головна з яких зараз була втома.

Трясця, як же я втомилась.

Гордена, Младова жінка, яку той три роки тому насилу через борсання і вже явно млявий опір приволік в Єргу з ритуалу, взялася розчісувати мої довжелезні, майже до п'яток пасма. А потім плести їх в тугу косу. Лагідності їй було не позичати. Рухи швидкі та грубі, що аж череп тріщав, кожен начебто з наміром зробити якомога болючіше, через що довелося зчепити зуби. До того ж кожне смикання волосся так і супроводжувалося заливистим кашлем. Пам'ятаючи, що схожу косу я плела з волосся брата за кілька годин до цього, мені чомусь прийшло на думку, що невістчина лють була націлена зовсім не на мене.

Гордена, була наділена тією самою славленою рідкісною окрасою, в якій гармонійно поєднувалися м'які пишні форми та тендітні обриси. Все було при ній, і все б ніби нічого, тільки ось її вже занадто бліда шкіра та постійні блювотні позиви ще й дурневі дали б знати, що дівчина при надії. Звичайно, єдиний старший брат, був гіршим останнього дурня. Тому, постійні синці, покусана шия та закривавлені губи, що майже не загоювалися на обличчі дівчини, зовсім не збиралися зникати, ніби він навмисно не бажав бачити, що дружина носить дитину під серцем. Родина вважала, що Млад був у своєму праві, вона його дружина і власність, тільки-от від щемлячого відчуття відрази в районі горлянки за появи нових, створених його руками, візерунків, часом, мені не було спокою.

Перед від'їздом треба буде не забути шепнути матері сімейства, нехай дасть розпорядження і відселить Гордену від гріха і Млада якомога далі.

Так буде найкраще для них усіх трьох.

Наче почувши мої думки, Гордена видала якийсь лячний мокрий звук, немов збиралася виплюнути власні легені, а після з щирого серця харкнула величезну липку грудку слизу. Прямо мені на спину. Трясця. Перед очима заволокло червоною каламуттю, але ніякого почуття огиди не було. Звідки йому взагалі взятись? Ми й так жили в древніх кам'яних підземеллях десь посеред засохлої глини, коріння дерев, щурячого лайна та іншого бруду. Чисті чи нові речі, тут можна зустріти тільки на купцях, що перетинають ворота Аспида підземним маршрутом. Про яку огиду може йти річ? Велика удача, якщо мені не вдалося що-небудь підчепити, на цьому і все. Хоча... хоча було б не так і погано.

На відміну від цих надземних чужинок, імунітет у мене був міцний. Місцева зараза взагалі не липла. Так що померти – не померла б, зате позбавила б себе від небажаних сватань. Звучить,заманливо, от тільки...

Ніхто мені цього не дозволить, навіть як буду на порозі в Навь, змусять на них йти.

— Паршивка, що ти вилупилася, приберись тут, — це був пронизливо-писклявий голос пристарілої тітки Проськи. До цього вона з жадібним інтересом перебирала материнське намисто, вибираючи, щоб повісити мені на шию. А зараз поспішала в наш бік, на ходу кульгаво вивертаючи стегна. Пологи, на моїй пам'яті, ще нікому не приносили здоров'я. — Негайно! Негайно!

— О ні, вибачте, вибачте мені, — захекана Гордена на тремтячих ногах зірвалася з місця і побігла за ганчір'ям.

Навколо почався повний бедлам. Хтось побіг за мискою з водою, хтось за шматтям, а хтось під шумок плеснув собі чарочку маминого вина і прокинув одним махом. Цим кимось була я.

За комір потекло щось тепле. Ну як щось... Кров. Цей запах ні з чим не переплутаєш, теплий, солодкуватий, від нього завжди кидало в піт так, що сорочка прилипала до спини.

Двері розчинилися. Матінка. Після бабусиної смерті вона стала господаркою жіночої половини, що було помітно з першого погляду. Мама була найбільш дорого одягненою та мала найрозкішніші коштовності до яких зовсім була не байдужа, а навпаки, при можливості намагалася одягнути якомога більше і сьогоднішнє свято не стало виключенням. У світлі ламп намиста блищали так, що навіть очам стало боляче.

Постоявши на порозі, відхекалася, заправила під строкату хустку волосини, що вибилися і як почне волати:

— Щуряче кодло! І скільки ще можна її умилювати?! Швидко натягнули на ноги черевички, а на шию коралі. Чи ви думаєте, що почесні гості її до ранку... чекатимуть?

З кожним словом її голос ставав все тихше, і тихше, поки не обірвалося повністю.

— Ой, лишенько, — вхопившись однією рукою за серце, а іншою за великий випуклий живіт, мама в момент розсипалася на вчасно піднесений однією з тіток стілець, — що це за жах у неї на сорочці?

Відповіддю їй було гробове мовчання. Мати обурливо глянула по черзі на кожну з тіток, але ті, спіймавши її погляд, почали створювати враження бурхливої діяльності: перебирали тканини, витирали пилюку і шаруділи намистами. Тоді вона спрямувала наполегливий погляд на мене. Я відсалютувала їй келихом вина, зробила пару ковтків і почала знімати сорочку. Як я й думала, першою під натиском здалася Параска:

— Зараз не можна матінко, її почесним гостям показувати, нам... — Присівши навпочіпки біля ніг матері, тітка ласкаво взяла її за руку. — Нам треба почати все заново, помити, а потім переодягти, а ще...

— Матінко, ой лихо, це моя провина, — Та сама Гордена, жінка її старшого сина, впала на коліна перед свекрухою та почала голосно плакати. — Будь ласка, не зліться Матінко!