Розбиті гарбузи і поїзд нізвідки.

Присвячую  моєму колишньому начапоїзда

за його відповідь на всі виклики долі:

" Должний, но не об'язаний"

Я думала, що матиму дочку! - ще не стара жінка спересердя аж скочила зі стільця й вийшла з-за столу.

-От і народили б собі дочку. А не оце.

Її невістка переможно вказала пальцем на дуже стомленого сваркою і взагалі таким життям чоловіка з пивним черевцем і налиплими на спітнілого лоба негустими кучерями.

Цей втомлений фермер тільки що повернувся з поля, де до настання темряви збирав разом з поденними робітниками  гарбузи, під кінець уже ненавидячи й урожай, і косоруких нетверезих збирачів, що понівечили частину овочів.

Цілі гарбузи навалили як попало у вантажівку під тентом і повезли до магазину, з яким був договір. Ті, що були не дуже пошкоджені, фермер сам тягав до свого причепу - згодяться худобі.

Але все у причеп не влізло. Занадто багато потрощених. Ще завтра доведеться брати дружину й матір і їхати. Пальне дорожче вийде. 

Не можна більше мати справу з цим вербувальником. Одна п'янота. Сезон звісно. Але йому перепала зовсім негодяща бригада.

Залишені на полі гарбузи вишкірялися тріщинами, наче саркастично підводили риску під збиральною кампанією.

Нарешті спонукальне матюччя затихло, вантажівка з гарбузами поїхала, і фермер оглянув стомленим оком цей розгром.

Розбиті овочі були складені в курган на краю поля, нагадуючи відому картину “обличчя війни”. Яма, в яку завтра скинуть непотріб і зариють нарешті всі нагадування про провальний сезон, теж готова.

Чоловік розрахувався готівкою з бригадиром найманих робітників, ті й собі поїхали, а він побачив здоровенний розбитий гарбуз, який прикрасив би собою  виставку сільгосппродукції, а тепер наче дражнився язиком з волокон, що висовувались з тріщини. Фермер спересердя копнув гарбуза, чобіт пробив дірку, і рослина, отримавши око,  стала ще більше нагадувати насмішкувату морду.

З дивного почуття вини Чоловік відніс гарбуза-каліку до машини й поклав на переднє сидіння.

Тепер, пригашуючи свій гнів, фермер запивав втому самогоном. Перша чарка гарно б пішла, та оті жінки вічно гиркаються. І вдома спокою нема.

Дядько спідлоба глянув на жінок.

-Мамо, Тоню! Я можу у своїй хаті після цілого дня на холоді мати святий спокій? Мені сьогодні уже й так всі нерви вимотали, погано зібрали останні гарбузи з поля, побили, позоставляли, навіть в яму залишки не скинули, паразити. Бо темно, бачте. Я їх вигнав. А нам тепер самим доведеться то все закопувати. 

-Шо? Ти зовсім здурів? Мені тягати, ще й закопувати те гарбузиння? Ото треба було тобі раз гарбуза винести, очі мої б тебе не бачили разом з твоєю матір'ю. Точить, як ржа залізо, от її візьмеш і тягатимеш свої гарбузи. Мені ще родити треба, не можна мені нічого важкого, ще й на холоді.

-Мовчи, паскудо. Тягалася з половиною села, а тепер народити мені онука не можеш. Думала, матиму...

Ще не стара жінка витирає очі й відвертається. Виходить, грюкнувши дверима, йде в іншу клімату багатого дому, там безтямно дивиться у вікно, хреститься й молиться не знати кому. Чи то про онука, чи на погибель тій відьмі, що наче причарувала єдиного сина й зводить зі світу, а сама …

Ті двоє, що залишились наодинці,  дивляться вороже одне на одного.

-Де були мої очі - не знаю. Чого не дала гарбуза, га? Більше ніхто не хотів тебе, яблучко надкусане, курва!

Жінка підходить до вішалки, бере з неї куртку, кидає під ноги чоловікові, нахиляється, витягає празничні черевики, кидає їх туди ж.

-Одягайся. Часнику пожуй, щоб дух відбити. Хоча кому там на дорозі перевіряти. Може на поїзд встигнемо. Їдьмо подавати на розлучення. Я заодно у матері залишуся. Нічого не братиму сама, що суд присудить, те й віддасиш.

Вона рвучко одягається.

Чоловік дивиться на неї злісно й ненависно. Киває головою, наче згоджується з чимось своїм. Теж швидко одягається в городське. 

Вони виходять на двір. Не дивлячись одне на одного сідають в сімейну машину, куплену на гроші дружини багато років тому. І вирушають до вокзалу. 

Вслід їм щербато сміються гарбузи у причепі і молиться ще не стара жінка,  що одна виростила сина,  хотіла нарешті сімейного тепла й онуків. А діждалася тільки оцю зміюку.

На передньому сидінні з усіма вигодами їде розбитий гарбуз. Жінка не схотіла й сідати поруч з осоружним чоловіком, що не дає спокійно жити у власній хаті, запросив ту стару відьму, бо їй бачте сумно одній.

Отепер повеселилися.

Кинувши  заляпану грязюкою по самий дах машину на вокзальній стоянці, пара швидко прямує до каси

Що за чортівня? Вокзал пустий, на всіх годинниках застигло 24:00,  каси відчинені, але пусті.

На коліях теж пусто. Розклад німий, ніякий поїзд не прибуває й не відбуває.

Дивно це все. Отак живеш на відшибі, нічого не знаєш, а тут он що робиться. Може й станцію закрили.

Вони розгублено і злісно обмінюються поглядами, стоячи на першій платформі. Раптом рельси починають бриніти. Щось важке наближається.

Вдалині показується круг світла, і якось дуже швидко на платформу прибуває поїзд наче з історичного кіно, навіть дим іде з труби. 

А от і дядько в дивній формі робить відмашку якимось дивним знаком. Поїзд зупиняється.

-То, певно, кіно знімають. - здогадується чоловік.

-А де оті,  що знімають? - єхидно питає жінка.

Двері одного з вагонів відчиняються. Провідник у дивному мундирі відкидає східці й повагом сходить на перон. Роздивляється навкруги, хитає головою, щось до себе говорить.

-Чоловіче добрий, зривається з місця жіночка. Провідник одразу робить стійку, недарма вона була замолоду найзвабнішою дівкою в селищі.

-Чоловіче добрий, а не можна з вами доїхати у город?

Той підкручує тонкого вуса, підморгує.

-Зі мною, можна і далі проїхати. А з вами - хоч у саме пекло, там не багато таких красунь, як ви.