Маленька Ірочка вибирала всю м’якоту із гарбуза і старанно пихтіла.
— Ну і хто придумав цей дурний гарбуз вирізати, — бурчала маленька дівчинка, — чому не взяли, наприклад, кіндер-сюрприз?!
— У ті часи не було кіндер-сюрпризів, — розсміялася мама, — узагалі за легендами спочатку ріпку вирізали. Це до нашого часу замінили на гарніший гарбуз.
— Ось нехай самі його і вирізають!
Ірочка дуже любила готуватись до Гелловіну, але коли це робилося швидкими й умілими руками її мами. Самій докладати зусиль їй не хотілося аж ніяк. Подивилася розумна Ірочка на мамину спину — вона щосили мила посуд і не бачила доньку — і вирішила схитрувати.
— Ой, матусю, так ручки болять, — раптом занила вона, потираючи праву долоню, — я порізалася!
«Як можна порізатися ложкою?», — подумалося мамі, але вголос вона своїх міркувань не висловила. Мама витерла руки рушником, що висів поруч, поправила фартух і підійшла до дитячого столика, за яким сиділа донька. Очікувано, її руки були в порядку, але мама однаково була стурбована. Дочка брехала.
— Ірочко, ти знаєш, чому ми вирізаємо гарбуз?
Ірочка округлила очі й похитала головою, мовляв, уперше чую — розкажи, будь ласка, слухати буду, тільки не вели продовжувати цю гарбузову справу.
— Гелловін — дуже старе свято, — почала розповідати мама, присівши на дитячий стільчик поруч. — Найголовнішою декорацією вважається гарбуз із яскравою свічкою всередині і страшною мордочкою. Така традиція з’явилася через витівки Джека, який завжди був брехунцем і жалюгою. Одного разу він позичив у самого диявола кілька монет, а потім хитрістю відмовився повертати йому гроші. Після смерті Джека не захотів приймати ані Бог у раю, ані диявол у пеклі. Так і поневіряється Джек світом, освітлюючи шлях гарбузом, як нагадування всім брехунам і жаднюгам, що так робити дуже погано.
Ірочка серйозно слухала маму, хмурячи брови. Потім вона напружила губки й піднесла палець до підборіддя, розмірковуючи над якимись дуже глибокими питаннями. Мама ледве стримувалася, щоб не всміхнутися від цього зворушливого видовища.
— Шось дурний якийсь диявол, — дійшла свого власного висновку дівчинка.
Мама навіть поперхнулася.
— Чому?
— Це ж невигідно! — обурено підняла брови Ірочка. — Який сенс із Джека, якщо він блукає світом? Гроші не повернути, — дівчинка загинала пальці, — населення пекла не зростає. Суцільні збитки!
У своєму уявному списку справ мама додала пункт: з’ясувати, звідки дитина знає такі слова, як «населення не зростає» і «суцільні збитки». І точно переговорити з вихователькою дитячого садка про новомодні бізнес-курси для малюків.
— Ось як воно мало бути, — хитро посміхнувшись і вперивши руки в боки почала розповідати Ірочка.
Джек — це новомодний хіпстер. Ходить у широких штанцях, толстовка завелика й обов’язково пом’ята. Хто взагалі в наш час прасує одяг?! У нього, напевно, китайська підробка айфона й такі ж паперові найкі, на яких замість логотипа — намальований банан.
Грошей Джеку, очевидно, не вистачає. Курс зростає, інфляція, на роботу він ходити не хоче, а для соціальних мереж він занадто зарослий і бородатий.
— Так це ж модно зараз, — зі сміхом зауважила мама.
— Модно — це якщо доглядати, — похитала головою дівчинка. — А в нього грошей-то немає! Загалом, мамо, не перебивай. Джек ходить по ресторанах, прикидається багатим мажором, а потім збігає через чорний хід.
Й ось одного разу він обідає в ресторані із чимось неймовірно дорогим, а до нього підсаджується диявол.
— Які дорогі краби, — нахвалює він, — яка чорна ікра. Ах, подивіться на шоколадний фонтан із Нутелли!
Бо в думках будь-якої дитини шоколадний фонтан із Нутелли є ознакою справжнього багатства.
— Як же ви будете за це все платити? — запитує диявол у Джека.
— Слухай, брате, забув свій Луї Вітон удома, — по-хазяйськи відповідає йому Джек, — заплатиш за мене? Усе поверну тобі, як додому повернуся.
— Не питання, боргову розписку напиши й заплачу, навіть на чай залишу! — радісно потирає руками диявол.
«Боргову розписку», — подумки повторила мама, дивуючись, звідки в п’ятирічної дитини такі пізнання. Але ж це ж добре?
Й історія могла б на цьому закінчитися, ось тільки Джек теж не дурень. Він, звісно, написав чужі дані, підробив підпис і прикинувся, що все поверне. Після вечері Джек швидко втік через чорний хід, щоб диявол не зміг за ним простежити.
— Наївняк, — хихикає Джек, коли підходить до свого будинку.
Але святим наївняком залишився саме Джек, бо варто було йому перетнути поріг свого будинку, як у поштову скриньку впало перше повідомлення про необхідність платежу. Компанія Мерщій.Копійки відстежила номер Джека за Айпі, оскільки він підключався до незахищеної вай-фай мережі.
«Незахищеної вай-фай мережі», — подумки повторила вже не на жарт спантеличена мама.
— Ну а далі все просто, — розвела Ірочка руками, — Джек собі жив-поживав, пошти не перевіряв, і за місяць за ним прийшов великий дядько і наказав повернути всі гроші.