ДОБРО ПОТРІБНЕ КОЖНОМУ

НА КОЛІНАХ

...стояла я і благала, щоб він мене не покидав. Бо що мені робити далі? Як жити? Коли він любов усього мого життя. Коли думала, без нього й дихати не зможу.

А він просто зухвало подивився на мене і сказав: "Я не твій!". В мене серце зупинялось. Від болю, образи, розпачу.

На щастя, то було багато років тому. (Нажаль, таки було у моєму житті. Не оминуло).

Коли ти проникаєш в людину настільки глибоко, що здається ви зіткані з однієї матерії. Коли віддаєш усю себе без залишку і навіть не припускаєш, що може бути інакше. Коли любиш так, що одна лиш думка про розлуку вибиває з-під ніг землю.⠀

І це я була незаміжня. Ми зустрічались. І в один нещасний день він своїм рішенням розійтись просто вирвав мене з корінням. Я не спала декілька ночей поспіль. А він прийшов і вибачався.

Пробачила? Звісно. Не слухала батьків, не чула нікого, окрім зраненого серця. Бо вірила, що то востаннє (але скільки ще таких розлук було).

Я просто була нещадна до себе, не знала собі ціни, дозволяла постелити себе під ноги. Бо ж юність, повне серце любові і в голові лиш його ім'я.

Добре все, що добре закінчується.

Моя історія залишилась у далекому минулому. Я маю прекрасного чоловіка, про якого й не мріяла. Дім, сім'ю, дітей. Але навколо мене зараз стільки нещасних жінок, які терплять, заплющують очі на зраду, побої, зневагу. В ім'я сім'ї, дітей, вдаваної стабільності, думки оточуючих. Зараз і сім'ї багато хто створює, бо пора. Бо годинник тікає. Бо хочеться мати свій куток і прихилитись до чийогось плеча. Не з любові, не з поваги, не з взаєморозуміння пари починають свій шлях. І це шлях в безодню. Бо біль, приниження, сльози, відчай ще не раз трапляться в такому шлюбі.

І вміння вчасно ставити крапку, сміливість рвати відносини або ж працювати над тим, що ще можна врятувати - це неабияка сила.

І не спішити створювати сім'ю.

Не робити необачних кроків, слухати своє серце, йти звідти, де вас не люблять та не цінують.⠀

Ви одна.

Ваше життя безцінне.

Ви вирішуєте - можна так з вами чи ні.

Не вставайте на коліна!

САМОЛЮБУВАННЯ, ЯК КРОК ДО ПРИЙНЯТТЯ ТА ЛЮБОВІ ДО СЕБЕ

⠀

Коли жінка дивиться в дзеркало і бачить там лише целюліт, жир, короткі ноги, тонке волосся, великі вуха, висипання та кола під очима - це сигнал ALARM! Attention, please.⠀

Так не повинно бути. Ви - цілий Всесвіт. Ви маєте стільки хорошого, що й не злічити. Тоді чому фокус уваги лише на негативі? Люди вам комплімент, а ви - ой, та ну, то не про мене. І скромно відмахуєтесь від приємних слів у свою адресу.

Ви маєте список своїх переваг? Чи лише недоліків? Якщо у дитинстві та юності ви мало хорошого чули про себе, то навряд чи вмієте самі себе любити та хвалити. А це архіважливо. Бо жінка без уваги - квітка без води. А ця увага починається з себе, як і любов. Ви самі себе не любите - то хто полюбить? Так і будете ховати ті недосконалі форми під широким одягом і думати, що ви нічим не особлива.

Самолюбування - це спосіб віднайти те хороше, що є у вас. Це крок назустріч визнанню своїх чеснот. Це маленький акт любові до себе, єдиної. Не плутати з нарцисизмом. ⠀

Але жінка має подобатись собі! І не інакше.

Підійдіть до дзеркала, огляньте кожен сантиметр свого тіла, посміхніться, проведіть рукою по волоссю, талії, лінії плечей. Робіть це з вдячністю. Ваше тіло пережило стільки подій. І служить вам вірою-правдою. А ви його сварите.

Ви - прекрасна. Тільки повірте в це. Прийміть це, як істину в останній інстанції.

Це спростить вам життя, чесно.

ПІД ТИСКОМ СОЦМЕРЕЖ

⠀

Хто з вас не засмучувався через невідповідність нав'язаним ідеалам- підніміть руку. ⠀

Важко прийняти своє відображення в дзеркалі, коли звідусіль на тебе дивляться відточені(часто фотошопом) до бездоганності тіла. А в тебе і жирок на животі та стегнах, і перші зморшки навколо очей, і на голові "три волосини" і ще купа претензій.

Важко на всі 100 полюбити те, що дала природа і генетика, коли з реклами/соцмереж/журналів закликають до спорту, активного способу життя і на тих сторінках ти споглядаєш підтягнутих, струнких, усміхнених дівчат (а часто і жінок). А в тебе дім не метений, вечеря не готова і діти без уваги. Це ж спершу треба те все переробити, довести до ладу. А далі вже й собі трошки часу, якщо пощастить і сил вистачить.

Нас не вчили себе любити, бо то егоїзм.

Нас вчили допомагати іншим, бути скромними. А якщо й виділятись - то гарними оцінками або талантами.⠀

Пам'ятаю свій перший бюстгальтер, мені його подруга на Новий Рік подарувала. На мої тоді ще геть маленькі груди. Але як же я його хотіла. Брат мені досі жартома нагадує, як я вичитала в газеті оголошення про крем для росту грудей і хотіла його замовити. Бо то була моя підліткова проблема, мій біль. В однокласниць вже все ого-го, а тобі нема чим похизуватися. Знала б я тоді, смішна, що сила жінки не лише в тому місці зосереджена.