Полюби себе, тобі це вкрай потрібно!  

МИ НЕ НАВЧЕНІ ДБАТИ ПРО СЕБЕ

Багатьом шкода часу, грошей, зусиль.

Маска для обличчя десь колись, крем для рук взимку, педикюр влітку. З подругою в кафе - на свято. Гарну сукню - на Новий Рік чи День Народження. Романтична вечеря - зрідка. Доставка їжі замість приготувати вечерю - хто таке бачив?

І коли жінка вже геть забігалась, око сіпається, тиск зашкалює (або впав) - яким же спасінням є отой славнозвісний час для себе ("me time"). Так приємно набрати ванну з пінкою та морською сіллю, нанести на тіло ароматний скраб, на обличчя та волосся - маску. Приготувати собі трав'яного чаю. Полежати у гарячій воді, поки бульбашки не розтануть. Після - нанести на все тіло крем, крапельку парфумів на шию і в чисте ліжечко.

Провести день наодинці - теж варіант. Особливо, коли ти мама. Чоловіка - на рибалку з друзями. Дітей - до бабусі.

А самій - розправити крила.

Інколи прогулянка або невеличкий особистий шопінг (не в супермаркет за продуктами), романтична комедія, нова книга, або просто сон 8-10 годин - це той запас енергії, якого так не вистачало.

І це не соромно - виділяти час собі, піклуватись про своє тіло та думки. Дім ви підтримуєте в чистоті та порядку. Тоді чому ж на себе махнули рукою? Час на себе – не марнотратство, а необхідність.

Поставте собі за ціль - хоч 15-30 хвилин приділити власним потребам.

Не заганяйте себе, як коня на весіллі.

Не дозволяйте виснажуватись до нуля.

Зупиніться вчасно та підзарядіть батарейки.

ДОЗВОЛЬТЕ СОБІ ТЕ,  ЧОГО ШКОДУВАЛИ РАНІШЕ

Ніхто не знає, чи настане та слушна мить, коли ви зможете отримати бажане...

Тому, якщо є щось таке, що ви дуже хочете, але постійно відкладаєте - зробіть це. Щоб відчути насолоду життям, прилив енергії, задоволення. Хай навіть ефект буде недовготривалим, але хоч трошки потішить вас.

Багатьом знайомий синдром відкладеного життя, коли постійно все найкраще бережеш на "особливий випадок", але правда в тому, що він може настати запізно, або не настати взагалі. Як в історії з Кевіном з "Сам вдома" і роликами, з яких він виріс.

Купіть собі ту омріяну річ, сходіть на той довгоочікуваний концерт, зробіть те, що давно хочете.

Життя одне. Ви в себе теж.

ПОРА РОЗПЛЮЩИТИ ОЧІ

І побачити, нарешті, які горизонти простяглись перед вами. Можна роками скніти в маленькій душній кімнаті, на нелюбій роботі, в нещасливій сім'ї. Можна нарікати на долю, оточуючих, обставини, важкі часи.

І на схилі років отямитись, зрозуміти, що й не жили зовсім.

А можна зробити крок до мрії.

Ну то й що, що з першого разу не вийшло? Це не кінець світу.

Соромно? Чого чи кого соромитись?

Завжди знайдуться люди які вас не зрозуміють, як і ті, що вас підтримають.

Знаєте, як кажуть: пустий гаманець, шлунок та серце дають нам найцінніші уроки в житті. Бо треба викручуватися, щось змінювати, кудись рухатись.

Нічого не є кінцем безповоротним. Будь-який фінал є початком чогось значимого для вас. Запам'ятайте, що помилки вчать нас багатьом цінним речам, якщо ми робимо висновки.

Чарівної палички нема ні в кого, не всі народились з золотою ложкою в роті і по життю треба впахувати (не завжди в буквальному сенсі). Працювати над своїм внутрішнім світом, переконаннями, страхами. Падати, але підводитись.

Не можна прийти в нове місце старим маршрутом. Ніколи !!! Тому ноги в руки і вперед позбавлятись зайвого - це ж так актуально в кінці року.

Останні роки були нелегкими для нас усіх.

Але дякуйте, що не гірше. Розправте крила, життя пропонує багато можливостей. Але песиміст в кожній можливості бачить труднощі, а оптиміст в кожній халепі бачить можливість. Обирайте, як вчинити, на чию сторону встати. Ви - довершені, повноцінні та сильні. Повірте . Спробуйте зробити перший крок, а за ним ще один, і у вас все вийде.

МИ СТАРІЄМО НЕ З РОКАМИ

А коли перестаємо щиро радіти тому, що нас оточує.

В нас помирають ті дитячі якості, які допомагали нам захоплюватись, сміятись вголос та робити те, що хочеться.

Дорослі часто такі занудні. Все за правилами.

Пам'ятаю, коли мої доньки були маленькі, вони, побачивши бетономішалки, так дивувались та вигукували - Оооо, бетономішалка. І так щоразу. Або коли ми спускались автомобілем з високого пагорба - вони теж були в захваті.

І от коли я вперше їхала маршруткою без дітей, я побачила бетономішалку і подумки вигукнула – Оооо, бетономішалка.

Я люблю дивитись мультики, їсти в ліжку, ходити пів дня в піжамі, купатись у ванній з бульбашками, їсти солодощі та ще багато чого, що люблять діти. Я чекаю Нового Року та Дня Народження.

І я дійсно звертаю увагу на маленькі дрібнички, бо це додає емоцій, барв. І коли я перестану дивуватись і діятиму на автоматі - якась важлива частинка мене відійде у небуття.