47.

Агата.

— А я вважала його своїм другом, — сердито бурмочу собі під ніс.

— Я взагалі вважав його твоїм коханцем, — винувато каже Еван.

Не втримуюся й видаю короткий смішок.

— Що? — перепитую. — А не чоловіком?

— І це теж, — колишній стискає губи. Не розвертаюся до нього, так і сиджу, вдивляючись у дзеркальце заднього виду. Так простіше. — Агато, чому ти втекла тоді?

Це, здавалося б, просте питання, вмить здіймає бурю в моєму серці. Примружуюся й сильно вчіпляюся пальцями в сидіння. Подумки рахую до десяти, після чого знову розплющую очі.

— Еване, ти що, знущаєшся? — питаю безбарвним тоном.

У мене вже немає сил повертатися думками в минуле.

— Я хочу знати відповідь, — вираз обличчя чоловіка вмить серйознішає. — У нас було неймовірне побачення, я не зробив нічого, що могло б тебе образити. А потім я повернувся з роботи й дізнався, що ти виїхала з готелю. І на додачу розмістила фото з якимось невідомим чоловіком. Я хочу знати правду, Агато. Що між нами було?

Закушую губу. Сильно, до крові. Я теж хотіла б знати, що між нами було. Фраза про фото з невідомим чоловіком вмить підвищує градус мого обурення. Тобто, йому можна, а мені — ні???

— Еване, до мене на пляжі підійшла твоя наречена й повідомила, що чекає на дитину від тебе, — кажу нервово, розтягуючи слова. — Що я ще мала зробити? Розповісти їй, яке в нас було неймовірне побачення???

На останній фразі мало не кричу. Еван на секунду опускає очі. Мої пальці ще сильніше стискають м’який матеріал. Хто б знав, як сильно мене дістала вся ця брехня!

— А фото — я тоді психанула й дорогою до аеропорту попросила водія про дозвіл на фото. Це був той рудоволосий нахаба. Я теж хочу знати правду, — додаю трохи тихіше. — Хоч і боюся.

— В мене не було нареченої, — чоловік уважно дивиться на мене. — От і вся правда.

Видаю нервовий смішок і розвертаюся до Евана. Той дивиться на мене з таким смутком в очах, що моє серце аж кров’ю обливається.

Я не хочу такого з’ясовування стосунків. Мені й без того було боляче...

— Хочеш сказати, що до мене підійшла й відіграла спектакль якась випадкова жінка? — питаю з неприхованим сарказмом.

Цікаво, чи знає його версію Нік? І якщо так, то як він взагалі допустив те, що я зараз сиджу з цим чоловіком в одній автівці?

— Вона — не моя наречена. І ніколи нею не була, — твердо відповідає Еван.

Завмираю, переварюючи почуте. Невже це було аж так очевидно, що навіть Олівія одразу припустила такий варіант?

— Я заплуталася, Еване, — тихо кажу, розгублено вдивляючись у його обличчя.

— Колись давно я познайомився з неймовірною жінкою, її ім’я — Наталі, — раптом мовить Еван. — Спочатку вона ігнорувала всі мої залицяння. Але за кілька днів її поведінка кардинально змінилася. Ми почали зустрічатися. Ще за якийсь час я дізнався, що мене обманули. На мої залицяння відповіла Вікторія — сестра-близнючка Наталі. Але вони зовсім «забули» мені про це сказати.

З кожним реченням мої брови невпинно повзуть вгору. Звучить, як дуже погана відмазка.

— Ти її кинув? — запитую прямо.

Чоловік киває.

— Так, — додає. — Я не терплю брехню.

— Тобі не було її шкода? — не знаю, навіщо я це кажу. — Вона ж у тебе теж закохалася.

— Вона закохалася у мої гроші, — скептично відповідає Еван. — Точніше, гроші мого батька. Йому дістався спадок від сестри, і він вирішив вкласти їх у якусь мутну справу. А я проговорився про це Наталі. Вона взагалі не виявила жодного зацікавлення. А коли замість неї з’явилася Вікторія, то вона одразу почала розповідати про якийсь родинний бізнес. Що ми одружимося, й будемо його разом вести.

— І до чого тут тоді твої гроші? — перебиваю нетерпляче.

— До того, що їх родинний бізнес на той момент вже майже прогорів, — спокійно продовжує чоловік. — Я дізнавався по своїх каналах. І їм не завадив би рятівний транш у вигляді грошей мого батька. Ось і вся любов.

— Але це ж все одно гроші твого батька, а не твої, — й досі не можу зрозуміти мотиви Вікторії.

— Так. І Вікторія добряче його обробила розповідями про родинний бізнес, — Еван важко зітхає. — У батька було ще кілька братів і сестер. І всі вони блискавично з’явилися, коли піднялося питання про спадок. Був суд, виявилося, що деякі наші родичі мають купу боргів. Потім у батька були деякі проблеми з вкладом. Не буду вдаватися в подробиці. Але його так зацікавив бізнес Вікторії, що і до сьогодні не полишає ідею нашого одруження.

— Ти їм не сказав? — питань досі більше, ніж відповідей.

— Батькові казав. Але це була секретна інформація від мого хорошого друга, — каже Еван. — Вікторія — майстриня брехні. На паперах у неї все чисто, але хороший юрист зміг би довести зворотне. Тож він і слухати не став. Він впевнений, що розумна людина зможе запросто все підняти з мінімальними вкладеннями. Не знаю, може в неї вже давно все накрилося. Вже б одне на одному одружилися, а мене б не чіпали.

На губах Евана з’являється гірка усмішка. Закриваю обличчя руками, хочеться кричати від того, як нерозумно я тоді вчинила.