34.

Еван.

Складаю руки на грудях, всім своїм видом показуючи, щоб навіть не думала підходити. В голові яскраво спалахує тривожна думка. Агата. Чи бачилися вони? Треба терміново йти до неї.

Розвертаюся на п’ятах і вже збираюся йти до дверей, як Вікторія істерично кидається вперед і навалюється на них всім тілом. Дівчина нервово розвертається й розставляє широко руки й ноги, охороняючи вихід, як той дракон.

— Ні, ти нікуди не підеш! — взвизгує істерично. — Ми одружимося. Й в нас буде дитина!

— Хіба що в твоїх мріях, — сильно стискаю кулаки. Де вона тільки взялася на мою голову? — Вікторіє, відійди від дверей!

— Ні! Ні! Ні! — мотає розпачливо головою. Ідеально рівне каштанове волосся розсипається по плечам, але ця картинка абсолютно не має привабливого вигляду. Скоріше, навпаки. — Ти мій! Я не віддам тебе нікому. Все ж було так добре, Еване. В нас було стільки планів... Ми ж так кохали одне одного.

Роблю глибокий вдих і повільно випускаю повітря. Пальці сильніше затискаються в кулаках. Напруга між нами росте в геометричній прогресії. І так було протягом останніх двох місяців, через що я власне й втік на цей курорт.

— Ти розумієш, що я ніколи не кохав тебе? — запитую, намагаючись апелювати до розуму дівчини. — Я кохав твою сестру. Але ви обидві розтоптали моє серце. Вона, тим, що не сказала, як є. А ти — тим, що прикидалася нею.

— Ти маєш бути вдячним мені! — пищить Вікторія. — Бо Наталі не кохала тебе. Ніколи. А я — так. То й що, що я вирішила прикинутися нею! Всім було тільки краще від цього.

— Ні, Вікторіє, бо це брехня, — кажу розпачливо. — А на брехні щасливу родину не побудуєш. До того ж, ви різні, як вогонь і вода. Нашого весілля не буде, навіть і не мрій. Я навіть пропозицію тобі ніколи не робив.

— А як же наша дитина? — дівчина кладе руку на досить плаский живіт і уважно зазирає в очі. — Ти й від неї відмовишся?

— Яка ще дитина? — недовірливо зводжу брови.

З моменту нашої останньої ночі, коли я думав, що Вікторія — це Наталі, минуло вже більше двох місяців. І я жодного разу про це не чув. А Вікторія не з тих, хто б не використав такий чудовий інструмент одразу.

— Наша! — випалює дівчина. — Я вагітна.

— Який термін? — питаю якомога спокійніше.

Мої очі підозріло ковзають її животом. Вікторія явно помічає цей жест і прикладає палець до вуст.

— Десь три тижні, — каже не надто впевнено, очі бігають. — Не знаю, можливо більше.

— Тоді це не моя дитина, — зводжу плечима. — І це не робить тебе кращою в моїх очах.

— Не знаю я, який термін, ясно, — в очах дівчини з’являються сльози. — Тест не показує такої інформації. А у лікаря ще не була. Одразу до тебе поїхала. Якщо не віриш, то краще йди.

З цими словами виходить від дверей і драматично плететься до ліжка, сідає й закриває обличчя руками. Щось всередині мене клацає. А раптом вона дійсно носить під серцем мою дитину?

— Сходиш до лікаря й зробимо генетичний тест, щойно це буде можливо, — кажу твердо. — Але до того, тримайся від мене подалі. В мене є кохана жінка. І я не збираюся танцювати під твою батуту.

Вікторія мовчить і демонстративно розмазує сльози. Знає, що це невимовно мене розчулює, завжди почуваюся незручно, коли хтось плаче.

— Піду замовлю тобі окремий номер. — кидаю, після чого виходжу з номеру.

В першу чергу підходжу до кімнати Агати й легко стукаю. Як же дивуюся, коли на порозі з’являється чоловік років сорока-сорока п’яти.

— А де Агата? — запитую машинально.

Незнайомець окидує мене здивованим поглядом і морщить брови.

— Яка Агата? — відповідає питанням на питання.

Не схоже, що бреше.

— Тут живе дівчина. Агата, — пояснюю.

— Не знаю ніяку Агату, — чоловік розводить руками. — Я тут живу. Заїхав кілька годин тому.

Діана.

Відсуваюся від стінки й кидаюся бігом по сходах. Звісно, що цей спідничник одразу пішов до своєї наївної жертви. Цікаво, що він сказав Вікторії?

Швидким кроком спускаюся на рецепцію. Адміністраторка окидає мене цікавим поглядом. Видно, що їй дуже кортить знати, що за драма тут відбувається.

Не ціниш ти себе, Вікі...

— В мене є невеличке прохання, — кажу змовницьким голосом, підходячи ближче. На стіл лягає крупна купюра. — Дівчина, котра сьогодні виїхала — коханка нареченого моєї подруги...

Очі працівниці округлюються, видно, що вона не до кінця вловлює суть заплутаної історії.

— Але вона про це не знає, — додаю одразу. — Він обманює їх обох. А моя подруга вагітна. Їй не можна хвилюватися. Можеш сказати йому, що та дівчина виїхала в справах? Не знаю, з дому там терміново зателефонували... Добре?

Адміністраторка хвилину роздумує. Її очі жадібно гіпнотизують купюру. Видно, що вона вже подумки привласнила собі гроші.

— Так буде краще, правда, — кажу впевнено.

— Добре, — пальці з довжелезними кігтиками хапають банкноту.