27.

Діана (та сама білявка).

Втомлено сідаю на ліжко й закриваю обличчя руками. Почуваюся зрадницею. Не знаю, навіщо так довго тягну... Просто хочу захистити її. А якщо в мене не буде повних доказів, то моя люба подруга цілком може закрити очі на всі інші його промахи.

Відкидаюся назад і лягаю на спину. Впиваюся очима в стелю, розглядаючи золотисті візерунки. Вишукана кришталева люстра аж кричить про розкіш і поганий смак.

Дістало...

Хочу зняти цей жахливий рожевий костюм і зажбурнути якомога далі. А ще краще — спалити.

Але я не можу. Не зараз, коли вже зайшла так далеко.

З роздумів мене вириває телефонний дзвінок. Тягнуся до пристрою й несвідомо усміхаюся. Вікторія.

— Слухаю, — відповідаю й перевертаюся на живіт. Легка хвиля тривоги прокочується тілом. Якось аж надто пізно для дзвінків. — Вікі, у тебе все добре?

— Так, все окей, — лунає з динаміку голос подруги, а я уважно вслуховуюся, намагаючись вихопити будь-які нотки катастрофи. — Не розбудила?

— Ні, я не сплю, — відповідаю якомога бадьорішим голосом. — А ти чого теж не спиш?

— Обираю сукню. Випадково наштовхнулася на допис однокласниці. Ді, в неї таааакаа сукня була на весіллі. Я просто не можу мати гіршу! — остання фраза звучить з такою ненавистю, що я несвідомо здригаюся.

Ми знайомі вже стільки років, а я й досі не розумію, чому Вікі так розпачливо хоче, щоб у неї все було краще, ніж у когось. Яка взагалі різниця?

— Ти надто зациклена на цьому весіллі, — не втримуюся від уїдливого коментаря.

Просто не можу спокійно дивитися, як моя люба подруга з розгону котиться в прірву.

— Навіть не починай, — в тоні Вікторії з’являються металеві нотки. — Він високий, гарний, розумний, виспортований і багатий. А ще, він втрачає голову поруч зі мною. Що ще треба?

— Так втрачає, що потім затягує в ліжко наївних мрійниць, доки тебе немає поруч, — випалюю, після чого перелякано закриваю рот рукою.

Я все ж таки це сказала???

На іншому кінці розмови зависає цілковита тиша. Сильно стискаю пальцями ковдру.

Може й на краще...

— Діано, що ти знаєш таке, чого не знаю я? — повільно, по складах вимовляє Вікторія, її інтонація неабияк лякає. — Якщо це знову якісь твої необґрунтовані домисли, то я кладу слухавку.

— Це не домисли, — вирішую йти до кінця, раз вже почала. — Я не хотіла тобі говорити, але я вирішила простежити за твоїм Еваном, щоб довести, що він не такий білий і пухнастий, яким тобі здається.

— Іііі? — нетерпляче підганяє подруга.

— І просто зараз він потягнув до свого номера сусідку по поверху, — до болю стискаю зуби. — Вікі, він бабій! Йому не потрібна одна жінка! В мене навіть фото є, де вони прогулюються по набережній!

— Де ви? — коротко запитує Вікторія. — Адреса?

— Ти що, хочеш приїхати? — уточнюю розгублено.

Хоча, можливо, це дійсно кращий варіант. Приїде, побачить все на свої очі й може нарешті зніме ці рожеві окуляри!

— Так, — голос подруги звучить твердо, ані краплі розпачу.

— Добре, скину смскою, — відповідаю. — Тільки напиши мені потім час, щоб я могла тебе зустріти, окей?

— Окей, — на диво легко погоджується Вікі. — Добраніч, Ді. На зв’язку.

Вікторія.

Скидаю виклик і щосили жбурляю телефон на підлогу. Та на диво пристрій залишається цілим, навіть маленький шматочок не відламується. Дійсно, хороший чохол. Тато знає, що потрібно його маленькій принцесі.

— Чого ти знову психуєш? — лунає за спиною меланхолічний голос моєї сестри-близнючки. — Він знову тебе ігнорує?

— Гірше, — поволі розвертаюся й зіштовхуюся з поглядом каламутно-блакитних очей. — Він когось знайшов собі! Він поїхав і знайшов собі дівку!

— То й забий, — сестра досить скептично пирхає й підходить ближче. — Тобі самій не набридло?

— Наталі, невже ти не розумієш, що він мені потрібен?! — вскрикую гнівно. — А я потрібна йому!

— Себе хоч не обманюй, — вона завжди така спокійна, аж дратує. — Він же ж все одно закохався тоді не в тебе. Треба було грати до кінця, то досі б були разом.

— Ага, ніби це я йому сказала, що я — це не ти! — складаю руки на грудях і сильно стискаю зуби.

— Й не я, — просто відповідає сестра. — Треба було менше подружкам вихвалятися. Серйозно, Вікі, хіба в світі більше немає чоловіків? Облиш, не силуй його.

— Ні, — нахиляюся й піднімаю з підлоги в телефон. В голові сам по собі зароджується план. — Він тільки мій. І я знищу всіх, хто захоче мені завадити!

Тримайся, супернице! А краще біжи, доки ще можеш!