26.

Агата.

Ліфт зупиняється на дев’ятому поверсі. Короткий пискіт повертає нас обох до реальності, перериває пристрасний запал. Виходимо в коридор, не випускаючи одне одного з обіймів. Руки Евана ніжно погладжують мою спину.

Аж раптом десь неподалік лунає нервове покашлювання. Синхронно розвертаємо голови в бік звуку.

Діана! І що вона тут робить так пізно??? Хоча, я здивована, що ми не наштовхнулися на набридливу дівчину в кінотеатрі.

Різко відсмикуємося одне від одного й встаємо поруч. Білявка пропалює нас зневажливим поглядом.

Дивно, це абсолютно не схоже на ревнощі... Та й на суперниць так не дивляться... Що ж у неї в голові???

— Я була кращої про тебе думки, — на губах Діани розпливається розчарована усмішка. Фраза явно адресована мені. — З кожним днем ще більше впевнююсь, що люди бувають меганаївні.

З цими словами дівчина щезає за дверима власної кімнати. В неї взагалі все добре з головою???

— Хто б ото казав... — не втримуюся від сердитого коментаря.

А нічого, що вона сама мало не застрибнула до Евана в ліжко? Прийшла в доволі відвертому вбранні. Чи Діана мала на увазі, що це я зараз виглядаю не надто спокусливо?

Ага, куди вже мені там?!

— Не звертай на неї уваги, — Еван ніжно гладить моє передпліччя пальцями.

В його очах стільки турботи, що негативні коментарі миттю відходять на другий план. Так не хочеться повертатися до власного номеру... З легким острахом розумію, що вже встигла прикипіти до цього чоловіка серцем. І зовсім не знаю, чи відчуває він те ж саме.

Розвертаюся до Евана й обіймаю його, міцно притуляючись до м’язистого торса. Руки чоловіка впевнено лягають на мою талію, ніжно погладжують. Вдихаю на повні груди неповторний запах його парфумів. Так затишно й спокійно...

Хоча, може не варто дійсно ось так стояти посеред коридору й зажиматися під камерами?

— Може трохи прогуляємося? — тихо шепоче чоловік, а моя шкіра вмить вкривається приємними мурашками. — Свіже морське повітря завжди корисно впливає на настрій.

— Чудова ідея, — притискаюся до нього ще сильніше. — Тільки там вже прохолодно, я думаю. Краще візьму кофту.

— Я теж, — відповідає Еван і злегка відсторонюється. — Зустрінемося тут?

— Можеш сходити зі мною? — уважно вдивляюся в його очі. — Я боюся, що вона вже перелізла на мій балкон і чекає з лопатою.

Мій супутник видає легкий смішок, певно уявив собі цю картину в усіх фарбах.

— Добре, — погоджується. — Тоді спочатку до тебе, а потім до мене.

Заходимо до мого номера. Діани там немає. Хоча мені все одно здається, що мої побоювання були цілком обґрунтованими. В цієї дівчини точно якісь проблеми з головою.

Витягую з шафи темну спортивну куртку й накидую на плечі. Про всяк випадок перевіряю, що балконні двері щільно зачинені, після чого знову виходимо в коридор.

Номер Евана зустрічає нас приємним запахом лаванди. В око одразу кидається невеличкий дифузор, розташований на приліжковій тумбі.

— Дуже люблю цей запах, — пояснює чоловік, а на його обличчі розпливається сором’язлива усмішка.

— Мені теж він подобається, — усміхаюся у відповідь. От, як можна бути таким брутальним і милим одночасно??? — Дуже заспокійливий.

Роблю крок до нього, напруга в повітрі зростає з кожною секундою. Ідея прогулянки вже видається не такою привабливою. І, чесно кажучи, я вже не надто хочу покидати цей номер так швидко.

— Дякую за цей вечір, — тихо кажу, вдивляючись в магнетичні темно-сині очі. — Все було просто чарівно. Вже давно не почувалася такою...

— Як? — легка хрипота в голосі Евана видає його з головою.

Несвідомо прикушую губу. Мене тягне до нього, як магнітом...

— Бажаною, — кажу, перш ніж подумати. Чоловік гучно вдихає повітря. — Еммм, точніше...

— Ти дуже приваблива, — Еван скорочує відстань між нами, його пальці знаходять мої. — І гаряча. З тобою цікаво й не нудно.

Завмираю, важко дихаючи. Вже навіть не намагаюся це маскувати. Руки чоловіка лягають мені на талію й притягують до себе. Ще мить, і губи Евана владно накривають мої...

Весь світ навколо зникає. Подаюся вперед, а мої руки зариваються в м’яке світле волосся. Чоловік цілує хижо, вимогливо. Його пальці ніжно погладжують мою спину. Спортивна куртка зісковзує з моїх плечей і падає на підлогу, можливо не надто чисту, але зараз мене це зовсім не хвилює. Еван обережно підштовхує мене вперед. Його дотик упевнений, але водночас ніжний.

І я розумію: якщо ми й рухаємося вперед, то лише настільки, наскільки готові. Та зараз між нами — тільки пристрасть, чуттєвість і той самий лавандовий аромат, який раптом здається сильнішим.

Тепер я в його номері не випадково...

Еван стоїть так близько, що я відчуваю, як його дихання ледь торкається моєї щоки. Він ніби бореться з собою — хоче більше, але стримується. І саме це робить момент ще більш напруженішим.

Пальці чоловіка ніжно торкаються мого обличчя — легкий дотик, від якого по шкірі пробігають мурашки. Він проводить великим пальцем по моїй губі, не відводячи очей.