23.

Агата.

Не зчуваюся, як сідаю на м'якеньку канапу й машинально вкриваюся пледом. Що він мав на увазі під найцікавішим? Чи ми обидва подумали про те саме?

Кидаю обережний погляд на Евана. Чоловік зосереджено вдивляється в екран, на обличчі — хитра задоволена усмішка. Ну просто як кіт, що вкрав сметану. Від такого порівняння не втримуюся й видаю короткий смішок. Еван вмить переводить погляд на мене.

А в цих магнетичних очах — вибухова суміш німого питання й чогось небезпечно дикого. І від цього чогось я чітко відчуваю, як слабішають мої коліна. Повітря між нами густішає... Сто балів за шкалою харизми й ефектності. Однозначно.

Цікаво, чи я викликаю в Евана такі самі бурхливі реакції? Врешті, він має дещо більш опанований вигляд... Хоча ось зараз, коли погляд чоловіка ковзає по моєму обличчю й затримується на губах, я помічаю, як напружується його щелепа.

— Не дивись на мене так, — тихо шепочу, дихання уривчасте.

Серце стукотить так, що аж у вухах відлунює. Почуваюся підлітком на першому побаченні. А воно в мене далеко не друге. Та й чи це взагалі побачення?

— Як? — запитує Еван, а його оксамитовий баритон підвищує температуру між нами на кілька градусів.

Він повільно, наче ненароком, пересувається ближче.

Кому взагалі цікавий той фільм?

— Наче збираєшся з'їсти на вечерю, — випалюю перше, що спадає на думку, й шкодую, що не прикусила язика.

— Воу, — брови мого супутника злегка піднімаються вгору, а хижа усмішка лише ширшає. Його рука опиняється на спинці канапи за моєю спиною. — Я ж казав тобі, що я тебе не з'їм.

— От зараз слабо віриться, — не втримуюся від задоволеної усмішки, мені починає подобатися ця гра.

Відчуваю тепло його тіла поруч, і це одночасно заспокоює й збуджує. Еван дійсно цікавий чоловік. І я просто не можу чинити опір нашому тяжінню.

— Ти дуже гарна й яскрава, — голос мого супутника стає нижчим на півтона. — А я просто не можу ігнорувати цей факт. Навіть якби хотів.

І як це я пропустила той момент, коли відносини між нами аж так потеплішали?

— Дякую, — мій голос злегка хрипить, в горлі раптово пересохло.

Мимоволі нахиляюся ближче до чоловіка. Тілом проносяться слабкі електричні розряди. Серце вже давно розтеклося гарячою калюжкою в грудях. Насилу намагаюся зібрати рештки самоконтролю. Десь далеко на задньому фоні лунає тихий відголос розуму. Намагається нагадати про обережність. Та, схоже, марно.

— Приємно чути щось подібне, — для чогось додаю, наші обличчя тепер на відстані кількох сантиметрів. — Мені теж подобається проводити час із тобою.

Я що, дійсно це сказала вголос? І хто там запевняв себе перед поїздкою, що жодних курортних романів? Хоча наші стосунки ще навіть у дружні не переросли, який там роман...

— Можу тільки радіти, що тобі дали не ті ключі, — усміхається Еван, і моє серце робить чергове сальто.

Зберися, Агато. Не показуй, як сильно тобі на ньому залежить.

— Давай тільки не будемо спішити, — тихо кажу й уважно вдивляюся в очі чоловіка, хоча кожна клітинка мого тіла благає про протилежне.

Якщо він такий самий, як Артур, то це його відстрашить... І засмутить мене. Але краще вже так.

— Добре, — замість цього м'яко каже Еван, в його очах стільки пристрасті... — Я згоден, не будемо спішити. Можемо розпочати з невеличкого побачення. Як тобі така ідея?

— Чудова, мені подобається, — раптом згадую про плед і простягаю один кінець чоловікові, наші пальці торкаються, і від цього дотику шкірою пробігають мурашки. — Коли?

— Хоч просто зараз, — Еван дивиться на мене з такою ніжністю, що моє серце мало не вистрибує з грудей.

Вільною рукою чоловік тягнеться до мого обличчя й обережно проводить по волоссю.

— Прямо тут? — перепитую, голос злегка тремтить від його дотику.

— Якщо ти хочеш, — очі мого супутника уважно блукають моїм обличчям, зупиняються на кожній рисі.

За момент його погляд опускається нижче, до моїх губ і затримується там.

— Хочу... — зривається з моїх вуст, важко ковтаю слину.

Відстань між нами скорочується з кожною секундою. Еван бере вільний кінець пледа й накриває ним коліна. Його рука ніжно накриває мою долоню, наші пальці переплітаються... Ніколи не відчувала нічого подібного, як зараз. Цей чоловік точно вкрав моє серце без права повернути назад.

Присуваюся трохи ближче й кладу голову йому на плече. Мій ніс вмить окутує легкий запах чоловічого парфуму. Свіжий бергамот і холодна м'ята: сучасний, мужній і трохи загадковий аромат, який надовго залишається в пам'яті. Еван відповідає на цей жест і злегка погладжує мою долоню пальцем, малюючи невидимі візерунки на шкірі. Ледве не муркочу від задоволення, відчуваючи себе в абсолютній безпеці й водночас на межі чогось нового й хвилюючого.

— Я ж не сплю, правда? — тихо запитую, притуляючись ще ближче до його грудей.