22.

Агата.

Як ви думаєте, чи можливо сконцентруватися на подіях у фільмі, коли поруч сидить небезпечний хижак?

От і я думаю, що ні.

Головне, щоб на виході не ставили питання по сюжету. Бо провалю їх з тріском.

Звук різко стає гучнішим, а на екрані з'являється рекламний ролик. А що, власне, було до цього?

— Хочеш трохи розімнутися? — лунає просто над самим вухом стишений голос Евана.

Гаряче дихання лоскоче чутливу шкіру, й мурашки миттєво розбігаються всім тілом. А мої коліна вмить слабішають... Він спеціально це робить???

— Чудова ідея, — намагаюся додати якомога більше ентузіазму до свого голосу, хоча він чомусь звучить трохи хрипло.

Не тільки розімнутися, а й освіжитися. Я б навіть сказала — охолонути. Від близькості цього магнетичного чоловіка стає важко дихати.

А взагалі, було б непогано, якби на виході стояв хтось із відром холодної води. Була б вельми вдячна.

І те, що в мені раптово прокинулася саркастична особистість, означає лише той факт, що я починаю звикати до Евана. І це погано.

Підводжуся з місця, й чоловік акуратно складає плед. Його пальці ненавмисно торкаються моєї руки, й це легкий дотик проймає аж до самого серця. Йдемо один за одним у вузькому проході між канапами. Ловлю себе на думці, що інстинктивно хочу взяти Евана за руку. Подумки осмикую себе. Час повертатися до реальності.

А може, все ж таки, відро?

Люди потроху скупчуються біля невеличкого бару. Ага, отже, сюди Еван ходив за закусками. Й коли він тільки встиг освоїтися? Невже готувався до нашого вечора?

Нашого... Таке просте слово, а стільки тепла...

А мені дійсно варто пригальмувати.

— Прикольний фільм, — раптом каже Еван, а я недовірливо підводжу на нього очі. — Досить легкий. Те, що треба для такого показу.

Він серйозно хоче сказати, що дивився його?

Побачивши мою розгубленість, чоловік хитро усміхається, а в його очах зблискують хижі вогники. Ця усмішка робить щось небезпечне з моїм тілом.

— Я його бачив раніше, — пояснює Еван, не відриваючи від мене погляду.

— Аа, — тільки й кажу, намагаючись не думати про те, наскільки близько він стоїть.

Не можу ж я додати, що всю половину сеансу була зайнята не сюжетом, а занадто ефектним чоловіком поруч. Що відчувала кожен подих, кожен рух.

Я майже не знаю його. Але все одно порушую всі можливі правила одне за одним. Нічому життя не вчить.

Підходжу до огородження й кладу руки на перила. Попереду — нічне місто, світиться тисячею вогнів. Легкий вітерець лагідно розвиває моє коротке волосся.

Безумно хочеться розчинитися в цій ночі, в ньому. Я так сильно звикла все контролювати, що зараз досить сильно відчуваю, як душу себе сама. Й все через колишнього... Правду кажуть, що тих, хто хоча б раз обпікся, видно здалеку.

— Про що думаєш? — запитує Еван, встаючи поруч настільки близько, що наші плечі майже торкаються.

Вмить відчуваю тепло його тіла всіма своїми клітинками. Це відчуття таке ж затишне, як і розуміння, що мої бар'єри точно не витримають. Серце млосно стискається від надлишку емоцій. Треба перестати себе обманювати. Хоча б сьогодні.

— Про різне, — кажу тихо, не наважуючись розвернутися до нього. — Не очікувала, що моя відпустка виявиться такою насиченою...

— Я теж, — чоловік встає до мене напівоберти, просто таки відчуваю на собі його гарячий погляд. — А ще я неодружений. І не ношу обручку десь потаємно в кишені.

Смикаюся й здивовано розвертаю голову до співрозмовника. Мій красномовний погляд вмить зіштовхується з його очима. Такі темні... В них читається щось глибоке, що поволі руйнує всі старанно вибудувані мною стіни.

— Я помітив, що ти чітко подивилася на мою праву руку там, в ресторані. І що точно не запитаєш. Але не хочу, щоб ти накручувала себе цим, — чоловік розвертається й спирається спиною на перила, наближаючись ще трохи. Тепер між нами залишилися лічені сантиметри. — Чесно кажучи, я приїхав сюди, щоб відпочити й трохи розібратися в собі. Й не збирався взагалі ні з ким знайомитися. Але ти зламала всі мої плани, чому я неймовірно радий.

Уважніше вдивляюся в обличчя Евана. Він замислено дивиться кудись перед собою. Вчергове ловлю себе на думці, що знову милуюся його профілем — чіткою лінією щелепи, що напружилася, губами, які так спокусливо виглядають у напівтемряві... Цей чоловік відключає абсолютно всі мої гальма. Й найгірше з цього всього те, що мені це подобається.

— Чесно кажучи, я теж, — усміхаюся злегка, відчуваючи, як напруга між нами стає майже відчутною. — Але я вже зрозуміла, що це було би важко.

Чоловік розвертає до мене голову. Його погляд такий розслаблений і спокійний. Але в глибині очей палає щось інше — щось, що збурює мою кров.

— До уваги глядачів, трансляція фільму продовжиться за п'ять хвилин, — порушує інтимність моменту монотонний голос з динаміків.

— Ходімо? — Еван киває в бік імпровізованого кінозалу, але не поспішає відступити. Його рука ледь торкається моєї. — Починається найцікавіше.