20.

Агата.

Хоча, з чого б це він знав? Це ж я побачила рекламку. Скоріше, Еван зараз може подумати, що це все мій хитрий план. Упс...

Крадькома зиркаю на чоловіка. Але схоже, що він не вражений так само глибоко, як я. Або просто вміє краще приховувати емоції.

А що, якщо Еван взагалі підсунув мені цю рекламку? Ні, це вже точно звучить дивно. Хоча його погляд зараз такий...

Так, стоп, Агато! Припини параноїти. Зберися й насолоджуйся процесом. Канапи й пледи нічого не означають. Просто так зручніше. Напевно, в адміністрації готелю не було достатньої кількості стільців. Та й не будуть же вони тягнути їх з ресторану, правда?

— Все добре? — лунає заспокійливий голос Евана.

Підводжу очі й завмираю, миттєво шкодуючи про це. В його погляді читається стільки турботи... і щось ще. Щось темне й багатообіцяюче, що змушує моє серце битися в прискореному темпі. Здається, я починаю до цього звикати. Погано. Дуже погано.

— Так, — відповідаю й роблю секундну паузу, намагаючись вирівняти дихання. — Просто не очікувала, що тут буде так... Еммм... Затишно.

— Ага, організатори добряче постаралися, — на обличчі чоловіка з'являється лагідна усмішка, котра просто мене плавить. Його очі ковзають моїм обличчям, затримуючись на губах на мить довше, ніж треба. — Не схоже на звичайний кінотеатр. То що, ходімо?

— Угу... — кидаю злегка розгублено, відчуваючи справжнісіньку бурю всередині.

Підходимо до групки людей, що стоять біля імпровізованої каси. Тільки зараз розумію, що навіть не подумала про покупку квитків. Або хоча б їх резервацію. Схоже, що кінопоказ відміняється.

І хоча з одного боку я розумію, що так може й краще. Не уявляю, як витримаю кілька годин цілковитої близькості з Еваном. Його запах, тепло тіла, випадкові дотики... Але з іншого — вже сумую, що втрачаю таку нагоду.

Від однієї тільки думки про те, що ми будемо сидіти поруч на вузькій канапі, моє серце розтікається гарячою калюжкою. Один плед на двох, романтичний фільм, темрява довкола... І обіцянка собі не закохуватися. Які вишукані тортури...

— Квитки можна просканувати тут, — вириває мене з роздумів монотонний жіночий голос.

Підводжу голову й помічаю, що ми вже стоїмо біля турнікету. Еван злегка торкається мого передпліччя, чим викликає відчутний розряд по всьому тілу. Його пальці затримуються на секунду довше, ніж необхідно, обпалюючи ніжну шкіру.

— Проходь перша, — чоловік прикладає екран телефону до сканера. Його голос звучить нижче, ніж зазвичай.

О, то він про все подбав?

Лампочка змінює колір на зелений, і брамка відчиняється. Роблю не надто рішучий крок уперед, після чого таки беру себе в руки й проходжу на територію «кінотеатру». Спиною просто таки відчуваю на собі погляд Евана.

— Не бійся, я тебе не з'їм, — лунає в мене над вухом його оксамитовий голос, настільки близько, що його губи майже торкаються мочки.

Здригаюся, а всім тілом прокочується хвиля мурашок. Коліна стають ватними. Він мене добити вирішив чи як?

Розвертаюся обличчям до чоловіка й опиняюся мало не впритул до нього. Упс... Трохи не розрахувала.

— Це тобі треба боятися, — відповідаю вкрадливо, але голос зрадницьки хрипить, видаючи мій внутрішній стан з головою.

Намагаюся зберегти хоча б залишки гідності.

На обличчі Евана поволі розпливається хижа усмішка, а в очах горить небезпечний вогонь.

Він спалить мене, якщо буду необережною. А я вже розумію, що буду. І що найгірше — хочу.

Треба зупинитися й вийти з цієї гри вже зараз. Інакше буде пізно. Можливо, вже пізно.

— Ходімо, а то ми затримуємо людей, — кажу не надто впевнено.

Це лише дружній перегляд фільму, нічого такого. Розслабся, Агато. Ти на курорті й навряд чи ще колись із ним зустрінешся. Хоча чомусь ця думка не радує, а навпаки, боляче щемить десь в грудях.

А й правда, не збираюся ж я застрибувати до нього в ліжко? Чомусь після невдалих стосунків з Артуром мене постійно несе кудись не туди. Мама має рацію — мені треба розслабитися й припинити все контролювати. Але з Еваном це виходить якось занадто легко...