19.

Агата.

Час за розмовою пролітає напрочуд швидко. Після сніданку вирішую піти на пляж. Еван знову посилається на якісь важливі справи.

Він у відпустку сюди приїхав, чи як? Але окей, це не моя зона відповідальності, тож не лізтиму.

Зручно розміщуюся в шезлонгу й беру до рук книгу. Незабаром починаю ловити на собі дивні погляди. Рідко хто читає на пляжі літературу з психології злочинців. А мені й краще.

Перегортаю сторінку й на секунду відриваю очі від тексту. Мій погляд вмить чіпляється за парубка, котрий стоїть у кількох метрах і зацікавлено на мене дивиться. Помітивши, що я теж звернула на нього увагу, зрушує з місця.

Опускаю погляд, явно вказуючи на книгу. Очі хлопця повільно слідують за моїми. Ледве стримую усмішку, коли на його обличчі відображається аж надто явне здивування. Парубок вмить змінює траєкторію руху й швидко зникає з мого поля зору. Швидко й ефективно.

Занурююся в текст, подумки занотовуючи деякі факти. Та зосередитися на книзі мені все ж таки не дають. Краєм ока помічаю якийсь рух збоку. Підводжу очі, а мої брови вмить повзуть угору. На сусідньому шезлонгу сидить та сама білявка.

Чи я медом намазана?

— Діана, — каже вона з вбивчою впевненістю.

— Молодець, — пирхаю й повертаюся до книги.

То вона тепер вирішила не за Еваном, а за мною ходити? Навіть у відпустці знаходжу собі пригоди.

— Дуже ввічливо з твого боку ігнорувати людину, котра вирішила скласти тобі компанію, — у голосі білявки з'являються металеві нотки.

Схоже, що вона не звикла, коли її скромну персону ігнорують. Треба буде записати це десь.

— Я не шукаю тут подруг, — кажу, не відриваючися від заняття.

— А я й не набиваюся тобі в подруги, — пирхає Діана. — Попередити хочу.

— Попередити чи пригрозити? — з моїх вуст злітає смішок, але книгу все ж таки відкладаю.

— Поки перше, — співрозмовниця кривить губи, а її погляд повний презирства.

— Я тебе слухаю, — цікаво, про що вона збирається мене попередити.

— Він небезпечний, — каже Діана. — Краще будь чуйною.

— Хто? — скептично підводжу одну брову.

— Еван. Він бабій і гуляка, — продовжує білявка. — Вводить наївних дівчат в оману.

— Саме тому ти так активно намагаєшся заскочити до нього в ліжко, що аж приходиш у гості напівгола? — у моєму голосі стільки отрути, що аж страшно.

Діана миттєво кривиться, в її очах проблискує сердитий вогонь.

— А в мене на це свої причини, — різко каже вона.

— Якщо в тебе все, то я зараз дуже зайнята, — даю чітко зрозуміти, що розмову закінчено.

Білявка пирхає й сердито підводиться з місця.

— Потім не кажи, що я тебе не попереджала, — кидає наостанок, після чого таки йде.

Чудовий план, правда? Що ж могло піти не так?

Проводжу на пляжі кілька годин: читаю, засмагаю й купаюся. До готелю повертаюся вже на обід. Еван у готельному ресторані не з'являється, що трохи мене засмучує.

Зберися, Агато. Ти знаєш цього чоловіка лише кілька днів, не можна так прив'язуватися.

Після обіду повертаюся в номер і просто лягаю спати. Після відпустки такої розкоші майже не буде. Я маю на увазі денний сон.

За п'ятнадцять хвилин до початку показу лунає стукіт у двері. Сподіваюся, що це не Діана.

Окидаю себе поглядом у дзеркалі ванної кімнати, після чого прямую відчиняти. На порозі стоїть Еван.

Несвідомо закушую губу, сьогодні на ньому чорна обтягуюча футболка, котра ідеально підкреслює підкачане тіло. Хіба законно бути таким привабливим? Серце починає битися швидше, коли наш погляди зустрічаються.

— Маєш чудовий вигляд, — очі чоловіка ковзають по моїх ногах, поволі піднімаються вище, затримуючись на кожній деталі.

Для перегляду фільму я вирішила вдягнути легку літню сукню на бретелях, довжиною трохи вище коліна. Зараз, під його пильним поглядом, відчуваю кожен сантиметр оголеної шкіри.

— Дякую, — злегка усміхаюся, намагаючись контролювати дихання. — Ти теж.

Удвох заходимо в ліфт. Стулки плавно зачиняються, й кабіна повзе вгору. У тісному просторі відчуваю близькість цього магнетичного чоловіка кожною клітинкою тіла. Еван буквально пропалює мене хижим поглядом, від якого в животі потроху закручується тугий вузол. Повітря між нами наче наелектризоване. Важко ковтаю слину, в горлі вже утворилася справжнісінька пустеля. Швидше б уже на дах.

Нарешті кабіна зупиняється на останньому поверсі. Двері відчиняються, а я аж надто різко вилітаю на майданчик, намагаючись відновити дихання.

— Нам сюди, — хрипло каже Еван, і його голос лунає значно нижче, ніж зазвичай.

Моїм тілом вмить проскакує розряд, котрий робить мої ноги ватяними. Розвертаюся й переводжу погляд на чоловіка. Вмить помічаю, що відтінок його очей став значно темнішим, майже чорним. Повітря між нами густішає. Несвідомо облизую пересохлі губи, і погляд мого супутника миттєво прикипає до них.

— Ходімо, — Еван вказує на неонові стрілки з написом «Кінопоказ», що тягнуться по стінах.

Його голос звучить напружено, ніби чоловік щосили намагається себе контролювати.

Зрушуємо з місця. Уже за кілька хвилин опиняємося біля дверей, що ведуть на дах. Мій супутник відчиняє, і його рука на мить торкається моєї спини, коли він пропускає мене вперед.

Вдихаю на повні груди в надії, що хоча б це допоможе мені трохи охолонути. Але навіть свіже повітря не здатне зменшити жар, що розливається моїм тілом. Проходимо далі, до імпровізованого кінозалу, а я вмить завмираю на місці. Замість крісел тут стоять невеличкі двомісні канапи з пледами.

А що, якщо він знав???