10.

Агата.

На моїх губах розквітає невимушена усмішка. Мені завжди подобалися чоловіки, які одразу переходять до суті. Але ж я збиралася відпочити без товариства...

— У планах була тільки імпровізація, — кажу, хоча логічна частина мене намагається чинити спротив. — Я ж на відпочинку.

— Чудовий підхід, — Еван оголює рівні білі зуби. — То може, прогуляємося по набережній? Кажуть, тут увечері дивовижна ілюмінація.

Моє зацікавлення тільки зростає. Обожнюю дивитися на вечірнє місто. Тут він влучив чітко.

— Не впевнена, що повинна йти на прогулянку з малознайомим чоловіком. Ще й увечері, — хитро примружую очі.

О ні. Я вже починаю грати. А це небезпечно...

— Чому ж малознайомим? — Еван підводить одну брову. — Ми вже навіть в одному ліжку побували.

Стискаю губи, ледве стримуючи сміх. І не заперечиш же! Добре, що цього не чула моя мама. Навіть не знаю, як би все їй пояснила, якби довелося знайомити родичку з Еваном.

Так, щось я аж надто наперед забігаю. Стоп, Агато!

— То що? — повертає мене з роздумів оксамитовий голос чоловіка. — Чіплятися не буду, гарантую.

І даремно...

Головне, вголос такого не сказати.

— Добре, домовилися, — все ж таки погоджуюся. — О котрій?

— О дев'ятій, — вираз обличчя мого співрозмовника значно лагіднішає. — Пасує?

— Добре, — складаю ногу на ногу й зручніше вмощуюся на стільці.

Сидіти в пляжному кафе, звісно, класно. Але я ж сюди не за цим приїхала. Кафешки й вдома є.

— Не знаю, як ти, — кажу весело, — а я піду окунуся.

Допиваю воду й зістрибую зі стільця, викидаю пляшку до смітника.

— А я поки що пас, — усміхається Еван. — Маю декілька справ.

— Тоді до вечора, — коротко кидаю, після чого розвертаюся й повертаюся на пляж.

Навіть трохи сумно, що він не пішов зі мною. Треба ще раз собі нагадати, що я приїхала сюди не за цим. Може, прохолодна вода допоможе?

Скидаю сарафан і залишаю його на шезлонгу. Крадькома розвертаю голову в бік кафе. Але на мене знову чекає розчарування. Еван вже пішов.

Роззуваюся й крокую просто до води. Гарячий пісок приємно зігріває ноги. Можна навіть на хвилинку забути про свого нового знайомого.

А й правда, щось я забагато про нього думаю.

Занурююся у воду й пропливаю кілька метрів. Перевертаюся на спину й вільно дрейфую. Класно тут. Давно мріяла про відпустку.

Еван.

Швидким кроком прямую в напрямку готелю, водночас набираючи номер батька.

Знову буде читати моралі.

— Слухаю, — незабаром лунає його голос.

— Ти мені телефонував, — кажу чітко.

Йому не можна показувати слабкість.

— Куди ти зникнув, Еване? — запитує.

— Відпочиваю. Відпустка в мене, — намагаюся говорити якомога спокійніше.

— Чому сам? — знову ці нотки невдоволення. — Вікторія засмутилася.

— Мені байдуже, — пирхаю зневажливо й одразу розумію, що втрапив у його пастку.

— Але ж вона твоя наречена! — голос чоловіка підвищується на кілька тонів.

— І тільки вона так думає, — роблю повільний глибокий вдих.

Чесно кажучи, мені вже набридли родинні з'ясування стосунків. Навіть на відпочинку спокою не дають.

— Еване, ти маєш нести відповідальність, — суворо каже батько.

— Цікаво, за що? За її брехню? — гнівно питаю. — Все, тату, стоп. Я приїхав сюди відпочити, а не слухати одне й те саме по колу. Якщо в тебе немає інших питань, то мені час.

— Невдячний, — випльовує чоловік, після чого скидає виклик.

Кладу телефон до кишені й з силою стискаю кулаки. Не збираюся навіть натякати йому, де знаходжуся.

Єдине, що утримує мій добрий настрій, — це майбутня зустріч з Агатою.