9.

Агата.

От чому зі всіх місць він обрав саме цей пляж?

Витягую з сумки книжку й нервово впиваюся очима в текст. Та погляд постійно ковзає то на підкачані руки, то на м'язистий торс.

Навіть не знаю, через що я злюся більше — через те, що Еван постійно десь поруч, чи через свою реакцію на нього.

Доросла досвідчена жінка, а поводжуся як підліток...

Може, він узагалі випадково сюди прийшов. Усе ж таки, це найближчий пляж до нашого готелю.

Точно, крем!

Відкладаю книжку на коліна й продовжую вивертати вміст сумки. Цього разу заповітний тюбик знаходиться значно швидше. Легкими рухами намазую відкриті частини тіла. Холод крему освіжає та хоча б трохи гамує мій запал.

Треба не забути про ціль своєї поїздки сюди! Відпочинок і жодних знайомств. Може, на лобі записати?

Ага, у Евана. Щоб надійніше було.

Завмираю на ліктях, а мій зір значно напружується. До Евана підходить висока білявка. Одразу помічаю ультрамодний купальник дорогого бренду, хіт сезону. Не зчуваюся, як машинально стискаю зуби до скрипу. Ауч!

Мені здалося, чи він на мене глянув? Жест тривав лише уламок секунди, але мої професійні внутрішні «датчики» точно його зареєстрували. Таааа, сподіваюся, що не витріщалася в той момент, як голодна дика кішка.

Глибоко зітхаю й витягую з сумочки сонцезахисні окуляри з дуже темним склом. Усміхаюся, внутрішньо відмічаючи маленьку перемогу. Тепер я можу витріщатися на кого завгодно без ризику спалитися.

Білявка зупиняється поруч із чоловіком й встає, виставивши ліве стегно вперед. Щось питає, злегка нахиливши голову. Еван киває, після чого всміхається й розводить руки в сторони. Незнайомка нервово розвертається на п'ятах і йде. Гм… Може, білявки не на його смак?

Потроху сонце починає припікати так, що навіть парасолька не допомагає. Розігрітий пісок лише підсилює цей ефект. Підводжуся з місця й прямую просто до невеличкої пляжної кафешки.

— Добрий день, — вітаюся й натягую приязну усмішку. — Мені, будь ласка, мінералку з холодильника.

— Добрий день. Сім п'ятдесят, — відповідає невисока дівчина в шортах і футболці, після чого йде до холодильника й приносить мені замовлений напій.

Відходжу від прилавку й сідаю за один з високих столиків, мовчки дивлюся на море. Вода завжди мене заспокоює. Особливо, коли вид не загороджують привабливі спортивні чоловіки.

— Чудовий день, щоб провести його на пляжі, правда? — лунає за спиною голос одного з їхніх представників.

Чутлива шкіра вмить вкривається мурахами. Еван відсуває сусідній стілець і сідає поруч, ставить на стіл чашку… Гарячої кави???

— Ти що, безсмертний? — питаю з легкою іронією в голосі.

— Через те, що п'ю каву в спеку, чи через те, що підсів до тебе без запрошення? — на губах чоловіка розпливається усмішка.

— Через каву, — не втримуюся, щоб не всміхнутися у відповідь. — А так, я теж не кусаюсь. Розслабся.

Сподіваюся, в мене вийшло витримати таку ж саму інтонацію, яка була тоді в нього.

— Світ тісний, правда? — запитує Еван, роблячи ковток і примружуючись від насолоди. Він такий милий, коли отак сидить і смакує улюблений напій. — Я нормально переношу спеку. Й не можу жити без кави. Отаке дивне поєднання.

— Я вже тобі заздрю, — недовірливо зиркаю на ємність. — Я зараз, хіба тільки холодну б змогла випити. Але я не надто люблю холодну каву.

Роблю невеличку паузу, вдивляючись у глибокі темно-сині очі. Вони такі заспокійливі, як море…

— А щодо тісного світу, — продовжую. Погляд Евана вмить стає серйознішим. — Це найближчий пляж до готелю. Якби це було не так, то я вже б подумала, що ти мене переслідуєш.

— Не займаюся таким, чесно кажучи, — оксамитовий голос полонить мої вуха, він спеціально його стишив. — Почуваюся трохи незручно після нашого вчорашнього знайомства. Хотів впевнитися, що все гаразд.

— А, та я вже й забула, — нахабно брешу.

Не скажу ж я, що думаю про це майже весь час, правда?

— Все гаразд, — натягую не надто щиру усмішку. — Буде про що згадати потім вдома, чи не так?

— Це точно, — погляд чоловіка теплішає, а моє серце солодко стискається.

Не знаю, що відповісти. Так і сидимо, мовчки попиваючи напої. Наші розмови якось дивно обриваються. І це вже не вперше.

Раптом десь поруч лунає класична мелодія. Еван витягує телефон із сумки. Помічаю, як він ледь помітно стискає губи, після чого відбиває виклик. Дзвінок повторюється.

— А от мене точно переслідують, — каже тихо з гіркою усмішкою. — Не звертай уваги, то трохи лірики. До речі, маєш якісь плани на вечір?