Розділ 4

   Аріна ледь всміхнулася до дівчини, щоб не бути гримзою. Та підійшла і заговорила:

− О, то ви та масажистка, яка приходила до Влада?  

− Не зовсім. Я лікар костоправ. Але й масажі теж роблю, — спокійно відповіла. Білявка дуже здивувалася.

− Ого! Ви серйозно? Косто-прав, це... — напружила ідеальні тонкі брови. — Типу, якщо в когось криві кості, чи що? — розгублено запитала, намагаючись зрозуміти складне слово.

   Аріна ледве стримала сміх. Відказала:

− Так, буває і таке. Але я займаюся різними проблемами. Спинні грижі, запальні процеси різні, зміщення, защемлення нервів, протрузії, остеохондроз і багато іншого.

− А-а... Ясно, — зробила вигляд, що зрозуміла про що мова. — Шкода, бо... Я думала, що ви трохи інша масажистка. І... — ніяково всміхнулася,  прикусила губку. — Знаєте, хотіла взяти у вас кілька уроків еротичного масажу. Ну, розумієте, щоб зробити приємний сюрприз нареченому.

   Лікар прочистила горло, відкрила рот, аби відповісти, що з такими пропозиціями не до неї, але не встигла. Саме підійшов Влад. Здається, не надто зрадів, побачивши дівчат разом. Упівголоса сказав:

− Віко? Залиш нас, будь ласка.

   Дівчина невдоволено хмикнула, пішла, спокусливо виляючи стегнами. Тоді хлопець звернувся до Аріни:

− Візьми. Це за вчора і за сьогодні, — простягнув їй десь у чотири рази більше грошей, ніж сказала і свою візитку. — Тут мій номер, коли зможеш, дзвони, домовимося ще на прийом. Спробуємо якось знайти час, так?

    Глянула, що там так багато грошей, одразу хотіла повернути йому більшу частину. Рішуче запротестувала:

− Ні, це забагато. Я не можу взяти стільки.

− Аріно, я не торгуватимусь. Бери, це небагато. Ти їх заслужила. Справді. Дуже помогла мені вчора і сьогодні. Деякі масажисти беруть купу грошей, але і близько не тямлять того, що ти.

   Вона і далі не хотіла. Вагалася. Хтозна, може потім скаже, що дав стільки грошви, то тепер вона має бути на кожен його виклик, як вірний песик.

− Не парся, чуєш? Все нормально, — спокійно, але категорично сказав. Відвів її руку з грошима від себе.

   Аріна зітхнула, таки взяла. Не хотілося далі сперечатися. Зрештою, приємно, що так високо оцінив її старання. Хоч і неспокійно було на серці. Не надто вірила, що все так просто.

− Що ж, дякую за щедрість. Я... Постараюся знайти годинку на цьому тижні, або на наступному. Швидше за все, найближчим часом ви будете почуватися краще.

− Гаразд. Чекаю дзвінка. Або сам подзвоню, — приязно всміхнувся. — Водій вже чекає. Ще раз дуже дякую.

− І вам дякую. Щасливо, — задоволено відповіла Аріна. Швидко вийшла з дому.

   Влад ще якусь хвилину стояв у коридорі і всміхався сам до себе. Згадував нову знайому. Цікаво... Дівчина справила на нього дуже глибоке враження. Нахилився, встав, порухався, заклав руки за спину, покрутив головою — майже не болить нічого. Круто! Вже й не думав, що таке можливе. Останнім часом дуже важко було. Та Даша лиш трохи помагала, але слабо. А ця дівчина — просто диво. Золоті ручки. І характер такий якийсь цікавий. Ще з такими не пересікався. Ух... Заінтригувала.

− О, Владику, чого ти тут сам стоїш? — знову підійшла Віка і мило защебетала.

− Краще ти мені скажи, чого приперлася до тої лікарки, якщо я казав тобі не висовуватися? Який ще еротичний масаж, Віко?! Ти звідки впала? Я все чув, — суворо запитав.

− Владе, ну ти й гад! Я ж для тебе хотіла. Чого ти не радий?! — ображено, мов дитина надула повні губки. — Хоч уявляєш скільки чоловіків на твоєму місці були б щасливі, якби я запропонувала їм масажик? Ну, і не тільки...

− Угу, уявляю, — скептично засміявся, — Віко, якщо чесно, донедавна, без тих підтяжок очей і ботоксу в губах ти була гарніша. А зараз... — кумедно, дуже сильно виставив губи вперед, — У-м-м, вареники, а не губи, — зі сміхом відвернувся.

− Придурок! Нічого ти не розумієш! Я тепер ідеальна! Мрія кожного чоловіка! Ну... Майже ідеальна. Ще дещо трошки підкоригую, але... Якщо ти будеш цінувати! — з докором випалила. Охопила себе руками, стала ображено.

− Забудь. Зрозуміла? — строго відрізав. Відвернувся і попрямував до кабінету, де був його батько і Віктор Сосновський, батько Вікторії.

   Коли зайшов чоловіки саме підняли тост. Гість Миронюків промовив, тримаючи склянку з віски і льодом:

− О, а тут і зять іде майбутній. Ходи, ходи, Владе, сідай з нами. Пішла вже твоя масажистка? І як? — не звернув уваги, як хлопець скривився, почувши оте «зять».

   Іван Михайлович і собі запитав сина:

− Ну, розкажи, як та спеціалістка. Сподобалася? Краще, як попередня?

− Так, набагато краще. Я... – порухав плечами. − Чесно, ще такого не бачив. Вона реально як якийсь дядько костоправ, конкретна... Думаю, завтра буду, як моторчик. Перероблю купу роботи, якої назбиралося, — з ентузіазмом відповів Влад.

− О, то файно. Розкажи, що вона, як. Молода якась, а вже так добре розуміється?

   Хлопець коротко розказав, як дівчина помогла йому, як знайшла усі слабкі місця, навіть стару травму. З захватом ділився враженнями. Батько здивовано промовив: