Розділ 3

    На задньому сидінні дорогого авто Аріна згадала слова подруги. Таки дійсно хочеться подякувати. Пертися зараз душним автобусом через ціле місто було б явно не те. А в салоні комфортного автомобіля працює кондиціонер, гарно пахне, ще й тиха, спокійна музика. Чудово! Головне не заснути.

    Доки їхали, Аріна таки почала дрімати. М’яка музика і комфорт після важкого дня неймовірно заколисували. Отямилася, коли водій відчинив дверцята і ввічливо проказав:

− Ласкаво просимо. Ми приїхали. Тут живе Владислав Іванович і його батько. Проходьте, я проведу вас.

− А-а... Так, дякую, — розгублено схопилася і пішла за молодиком в дім.

   Невелику сумку з потрібними речами повісила на плече. Лиш мельком зиркнула на велике, гране подвір’я. Будинок справляв враження. Двоповерховий, дуже світлий, сонячний. Під червоною металочерепицею. Чимось нагадував середземноморський стиль. Не встигла побачити, що на балконі стояла якась моделька у короткій спідничці. Провела її прискіпливим поглядом.

   У просторому фойє дівчину зустрів сам Владислав Іванович. Здається... Не була впевнена, адже тоді бачила лиш його спину і голову ззаду. Виявляється, він вищий, ніж думала. Стрункий, підтягнутий, в спортивних штанах і футболці.

    Молодик років з тридцять на вигляд стримано посміхнувся. Якусь секунду розглядав гостю, а вона його. Подумки Аріна відмітила, що чоловік схожий на Антоніо Бандераса. Трохи.

− Привіт. Я Влад. Лєра, так? — спокійно, приязно заговорив господар. Дівчина вмить залилася рум’янцем. Хоч не часто червоніє. Але цього разу... Стиснула губи, ніяково всміхнулася. Відповіла:

−  Вибачте, вийшло непорозуміння. Тобто... Мене звуть Аріна.

− Аріна? — здивовано перепитав. — Але ж... Чекайте, вже нічого не розумію. Я перевіряв. Ви назвалися на вході Лєрою Арсеньєвою.

− Я все поясню, — здивувалася, звідки такий спокій в голосі. Думала, буде зеленіти від сорому і заїкатися. Мабуть, таки професіоналізм вже спрацьовує. Щодня з безліччю різних людей, вже навчилася тримати удар.

− Гаразд, проходьте. В нас є спеціальна кімнатка для масажу, при фітнес-залі, — махнув рукою, запрошуючи дівчину за собою.

   Коли прийшли туди, Аріна мимоволі всміхнулася. Якби завжди працювати в такому зручному місці. Тут все обладнано справді дуже вигідно і гарно. Спеціальний стіл для масажу, столик, підставка під голову, диванчик, м’які крісла і ще одне суто для масажиста. Вішалка, полиці з рушниками. Кілька свічок. Освітлення приглушене, заспокійливе. А далі чималий зал з різними тренажерами. Те, що треба!

   Хтось би сказав, що атмосфера дуже романтична. Але не Аріна. Надто вже звикла бачити в людях, з якими працює тільки осіб, в яких щось болить, защемлення, зміщення кісток і подібне. І аж ніяк не сексуальні об’єкти, навіть якщо це такі молоді і привабливі чоловіки, як цей директор.

− Тож... Аріна, так? Сідайте, Аріно. Коли вже на те пішло, може спершу розкажете, як так вийшло, що ви замінили мою масажистку?

   Чоловік посадив гостю в м’яке крісло, сам сів недалеко. Уважно поглянув. Аж тоді дівчина відчула легке хвилювання. Вирішила бути максимально відвертою, будь-що буде.

− Владе Івановичу, вибачте, що... Якщо чесно, я не кур’єр. Моя подруга, Лєра працює в тій службі. Але вчора у неї виникла термінова проблема, господар квартири приїхав. Вона попросила мене відвезти ті документи, бо я саме була близько. Але, коли зайшла у ваш кабінет... — не знала, як казати далі.

   Чоловік все більше розкривав очі, посмішка теж робилася все ширша.

−  Чекай... Чекайте... Можна на «ти»? — дівчина, не задумуючись кивнула, — То-о... Ти принесла документи і застала мене на столі? Я... Мені було дуже погано тоді. І?

   Підняв брови, чекаючи від неї пояснень. Аріна всміхнулася на те «і». Знизала плечима. Відповіла:

− І в мене спрацювала звичка. Стало шкода. Вирішила помогти. Вибач... Те. Я не хотіла обманювати.

    Влад дзвінко засміявся. Аж встав. Покрутився по кімнаті. А тоді став, уважно поглянув на дівчину. Аріна вже не знала, чого чекати. Всередині закалатало серце. Не те, щоб вона сильно засмутилася, якби цей мужик зараз вигнав її і не дав заробити, але... Сварки і приниження зовсім не хотілося. Несподівано хлопець сів навпроти, уважно поглянув і сказав:

− Що ж, Аріно... А тепер колись, давно працюєш масажисткою? Завжди так класно виходить? Я... Чесно, я ще такого не бачив. Серйозно, а досвіду з масажистами і костоправами в мене ого-го. Повір.

    Як камінь з душі впав. Всміхнулася, відчуваючи, що він абсолютно не злиться, а навпаки, задоволений.

− Взагалі, то я не люблю застосовувати до себе слово масажистка, — твердо відповіла.

− Так? А, хто ж ти? — хлопець почав лукаво всміхатися, явно подумав хтозна-що. Краще й не здогадуватися, куди полетіли його фантазії.

− Ну, на кабінеті в мене написано «Остеопат. Мануальний терапевт». Але це наукове бла-бла-бла, щоб додати солідності. Мені більше подобається простий народний вираз — костоправ, — рівно, серйозно відказала.

   Схоже чоловік не був готовий до такого. Якусь секунду дивився на неї, як на прибульця. А потім тріпнув головою, наче не вірив своїм очам. Встав, примружився. Вражено перепитав: