Розділ 31

Усі дружно зупинилися і перевили погляди у бік Тимура, який дістав з кишені джинсів коробочку та відкрив її. Золота каблучка з дорогоцінним камінцем відразу дала зрозуміти, що Тимур збирався зараз зробити. Він став на одне коліно перед Кірою, яка вже була готовою розплакатися від щасливої миті.

-Кіро, ти змінила моє життя,- сказав Тимур,- витягла мене із темряви в яку я впав і з якої, як мені здавалося не вибратися ніколи. Завдяки тобі у мене з’явилося бажання знову жити, радіти, кохати. І я тобі за це безмежно вдячний. Я кохаю тебе Кіро і готовий про це кричати на весь світ. Я хочу завжди турбуватися про тебе, оберігати тебе. І хочу в тебе запитати, чи вийдеш ти за мене заміж? По-справжньому…

-Так,- Кіра кивнула головою погодившись і не стала стримувати сліз.

Вона простягнула свою руку, щоб Тимур зміг одягти їй на палець кільце. А потім Тимур підвівся та поцілував її під аплодисменти присутніх.

-Вітаю вас,- Артем найперший обійняв брата та Кіру,- сьогодні вечір приємних подій.

-Я теж вас вітаю,- Віра щиро пораділа за них.

-Вітаю,- привітала французькою Люсі та обійняла Тимура та Кіру.

Ну, а Бед не тільки обійняв, а й поцілував їх по декілька разів у щоку:

-Моя сім’я збільшується у мене на очах. Я радий вас бачити щасливими та вітаю вас. Головне про мене не забувайте.

-Синку, я про тебе ніколи не забував і не збираюся цього робити. Чуєш ніколи,- Тимур, ще раз обійняв сина.

-Дякую вам,- Кіра нарешті змогла щось сказати трохи вгамувавши свої емоції.

-Ну, а тепер йдемо святкувати цю подію,- вигукнув Артем,- усім на дискотеку.

-Ви, дядечко мені подобаєтеся,- посміхнувся Бед,- ваша енергетика заряджає.

-Ти мені теж подобаєшся племінничку. І я радію, що ти у мене з’явився. Так, я щасливий, що ви всі у мене з’явилися. Відчуваю себе багатим…

Дискотека на відкритому повітрі у літню пору року мала популярність серед мешканців та гостей міста. Танцювальний майданчик був переповнений танцюючими. Біля барної стільки теж було чимало людей.

-Потанцюєш зі мною?- запитав пошепки Тимур нагнувшись до Кіри.

-Так,- Кіра із задоволенням обійняла коханого, притуляючись до нього.

У цей момент грала повільна музика, яка ніби ще сильніше зблизила їх. Тимур обійняв Кіру за талію міцно притискаючи до себе, а потім поцілував її… Після повернення до готелю, Тимур сказав:

-Я хочу скоріше роздягнути тебе і кохати, кохати, кохати…,- і він нестримними ривками почав знімати з неї одяг.

-Я теж хочу тебе,- сказала у відповідь вона відчуваючи ніжну ласку його рук.

Вони переплелися в обіймах наповняючись пристрастю, мліючи від задоволення. Тимур ще сильніше притиснув її до себе жадібно цілуючи вуста. Настала мить, коли вони вже не змогли протистояти тому нестерпному бажанню… І тільки стогін задоволення порушував нічну тишу…

На другий день такі довгождані шашлики нарешті були готові. Віталій Миронович з Пітером, а також з Артемом та Тимуром з допомогою Беда постаралися на славу. Вони не тільки смачно приготували шашлики, а також підсмажили овочі на барбекю. Пітер звісно не забув і про вино привезене із Франції і яке ще залишалося.

-Пора кликати наших дівчаток,- задоволено потер свої долоні Пітер,- Бед, збігай, будь ласка поклич їх. Хай вже вилазять з води, годі купатися. Поляна накрита.

-Я миттю,- кивнув Бед.

Кіра, Віра, Оля, Ніколь, Люсі й навіть тітка Люба з Валентиною Федорівною залюбки плавали у річці, насолоджуючись гарною літньою погодою та теплою водою. Всі вони не стали затримуватися і відразу поспішили вилізти з води щойно Бед їх погукав. У них усіх був гарний настрій.

-Шашлики чудові,- Валентина Федорівна ще взяла кусочок.

-Неповторний смак,- додала тітка Люба,- давно таких не їла.

-Про вино любі дами теж не забувайте,- Віталій Федорович був у доброму гуморі,- не те що я хочу вас напоїти…

-Саме про це ми й подумали,- засміялася до чоловіка Валентина Федорівна.

-У нас ще є пляшечка шампанського,- сказав Пітер,- та вирішив приберегти її для якогось особливого випадку. Відчуваю, що має щось відбутися грандіозне.

-Друже, твоє відчуття тебе як завжди не підводить,- сказав Тимур, маю для вас новину.

-Сподіваюся після цієї новини ми залишимося сидіти на своїх місцях, а не спересердя, в пориві гніву розбіжимося в різні сторони,- Ніколь підморгнула Тимурові посміхаючись.

-Я теж сподіваюся, що ми збережемо цей гарний настрій, який панує у нас на цей час, - Тимур зрозумів натяк Ніколь і теж підморгнув їй.

-То яка новина?- Пітер проявляв нетерпіння.

-Кіра погодилася вийти за мене заміж. Я ще вчора освідчився їй та запропонував свою руку та серце.

-У нашій присутності,- додав Бед.

-По-справжньому чи як?- запитав у Тимура Віталій Миронович.

-По-справжньому,- підтвердив Тимур,- Віталій Миронович, Валентина Федорівна я кохаю вашу доньку і хочу одружитися з нею, по-справжньому.

-Якщо наша Кірочка щаслива, то ми теж щасливі,- відповів на те Віталій Миронович.

-Тату, мамо, я дуже щаслива. Я кохаю Тимура і хочу бути з ним,- сказала на те батькам Кіра.

Усі присутні їх привітали, обійняли. І хоч Оля трохи і засмутилася, через те, що вона тільки мріє про таке «щастя», але виду не подала, а щиро пораділа за брата та подругу.

-Але це ще не все,- продовжив Тимур,- вже завтра ми всі їдемо в Київ. Зупинимося звісно в одному з моїх готелів. Але у майбутньому у нас з Кірою буде великий будинок. І вже наступного разу, коли ви приїдете до нас у гості, то ми будемо приймати вас у себе вдома. Ну, а поки що поживете у готелі. А тепер найголовніше, у цей вихідний день, а це через три дні у нас з Кірою весілля.

-Через три дні?- здивувалася Кіра.

-А навіщо нам тягнути, вже через три дні ми станемо чоловіком та дружиною. Тим більше, що я вже все підготовив. Ти тільки, люба моя, вибереш собі весільну сукню у найкращому весільному салоні міста. Де вже тебе нетерпляче чекають. Отож запрошуємо всіх вас на весілля.

-Так от який сюрприз ти підготував для мене,- Кіра обійняла Тимура,- дякую тобі.

-А хто тобі сказав, що я готую сюрприз. Артеме…

-Не знаю про що ви,- посміхнувся Артем,- у мене тост…

Метушня перед весілля набирала обертів. І це були приємні моменти. Кіра вже вибрала собі довгу весільну сукню, яка вишукано мала підкреслити її талію, а корсет у формі сердечка вишитий коштовним бісером мав спокусливо підтримувати груди. Усі працівники столичного готелю, який належав Тимурові намагалися годити гостям і виконувати всі їхні побажання. Особливо начальник охорони Тарас проявив неабияку зацікавленість до Олі. Він навіть встиг подарувати їй розкішний букет троянд і щоразу коли її бачив засипав компліментами.

-Не забувай Тарасе, що Оля моя сестра. І я тобі не вибачу, якщо образиш її,- звернувся до нього Тимур помітивши його підвищену увагу в бік Олі.

-Тимуре Андрійовичу, я закохався у вашу сестру з першого погляду. І хвилини не проходить, щоб я не думав про неї. Вона ніби чарівна фея, яка заворожила мене. І про які ви образи зараз говорите, я сам готовий набити пику тому, хто посміє на неї навіть криво подивитися,- Тарас говорив серйозно,- Тимуре Андрійовичу, чи можна мені одружитися з нею?

-Про це запитуй не в мене, а в Олі. Вона повинна відповідати на це запитання,- посміхнувся Тимур,- якщо ти зробиш її щасливою, я завжди тобі буду за це вдячний.

-Обіцяю вам Тимуре Андрійовичу, що ви побачите свою сестру найщасливішою у світі.

Оля ніби квітка розцвіла відтоді, коли Тарас проявив до неї цікавість, почав залицятися. Усі негаразди ніби випарувалися, забулися сумні події, які трапилися напередодні. І цими приємними переживаннями Оля не могла не поділитися з Кірою, зі своєю найкращою подругою.

-Можна до тебе?- запитала Оля у Кіри відчинивши трохи двері до її готельного номера.- Ти вся у весільних турботах. Чи не заважатиму тобі?

-Звісно, що можна і нічого ти мені не заважатимеш,- Кіра була рада Олі,- Сідай ось сюди, на цей край ліжка, тут є вільне місце. Бо в мене тут все порозкидано. Ти, сподіваюся не забула, що ввечері у нас сьогодні дівич-вечір?

-Хіба про таке забувають,- посміхнулася Оля,- Кіра ти заслуговуєш бути щасливою.

- Так само як і ти. Я то помітила, що у тебе з’явився залицяльник,- Кіра теж сіла поруч з подругою.

-Про це я тобі якраз і хотіла розповісти.

-Швидше розповідай, згораю в нетерпінні.

-Його звати Тарас, і він працює у Тимура. Тарас начальник охорони, ти ж бачила, як мужньо він виглядає, а його м’язи прямо зводять мене з розуму. Вродливий, розумний, сильний…, а головне вільний.

-На вигляд йому років сорок п’ять,- пригадала Кіра образ Тараса,- мабуть, розведений.

-Вдівець. Дружина, ще років сім потому померла від хвороби. А донька у нього доросла, вже вийшла заміж і має дитину. Тому Тарас вже давно ходить у дідусях. Та мене не лякає, що він старший від мене на п’ятнадцять років, розумієш, це немає значення.

-Чудово розумію. Тимур від мене теж старший і теж на п’ятнадцять років і для мене це теж немає абсолютно ніякого значення. Головне почуття, до речі, ти ж мені так і говорила. Пам’ятаєш? Я впевнена, що у вас усе вийде. Тільки питання в тому чи переїде Тарас жити у Францію, якщо наважиться бути з тобою і надалі.

-Йому не треба буде переїжджати, бо я із великим задоволенням готова лишитися в Україні,- відповіла впевнено на те Оля,- тоді виникне питання, як відреагує на це моя мама.

-Я переконана, що все буде добре. Для батьків головне бачити своїх дітей щасливими…

І ось, настав цей день. День весілля. Біля РАГСу зупинився білий лімузин із нього вийшов Тимур одягнутий у чорний фрак та білу сорочку. Він подав руку Кірі, яка у білосніжній сукні зачаровувала оточуючих своїм виглядом. Вже через декілька хвилин вони були чоловіком та дружиною. Весільний банкет вражав своєю пишністю. Зала була прикрашена квітами і грав живий оркестр, як і мріяла Кіра.

-А ти не забув, коли я розповідала тобі, яке б хотіла весілля,- сказала Кіра Тимурові, коли вони сіли за святковий стіл.

-Я все пам’ятаю і буду пам’ятати завжди, що ти мені говорила і скажеш ще,- відповів Тимур,- я тебе кохаю.

-І я тебе кохаю.

-Шановні гості, прошу вашої уваги,- сказав у мікрофон Артем,- усе своє життя я гадав, що єдиний у свого батька, але, як нещодавно з’ясувалося, то це далеко не так. Я за одну мить став не тільки меншим братом двом чудовим людям, але й дядечком. Відтепер у мене є сестра Оля, брат Тимур та племінник Бед. Ну, і звичайно, уся велика французька родина, відтепер і моя родина. І я вдячний своєму старшому братові за те, що він мене знайшов. Тепер до нашої великої родини, приєдналася і Кіра. Моя подруга, людинка, яку я теж дуже люблю та поважаю. Я зараз переживаю такі емоції, що навіть важко описати це словами. Це емоції щастя та радості. Хочу побажати вам щасливого та гарного життя. Щоб кожен день прожитий разом був кращим у житті. І хай буде, ГІРКО!!!

Дякую кожному із ВАС любий читачу, що дочитали цю історію до кінця. Дякую ВАМ за сердечка та підтримку, за відгуки та побажання, за підписку та натхнення, за підказки та цікавість до моїх творів. Ціню ВАШУ увагу…, я пишу з любов’ю для кожного із ВАС…