Розділ 30

Повернувшись до готелю Оля винувато обійняла свою маму та попросила вибачення у неї та в усіх присутніх. Попросила не звинувачувати Костю, бо він тільки запропонував розважитися. А вона, погодилася не подумавши ні про кого і про наслідки теж. І сама не могла пояснити, чому так вчинила.

-Я ніби хотіла відчути себе поганою дівчинкою. Спробувати те, чого ніколи раніше не пробувала, вчинити так, як ніколи не чинила. І тепер шкодую, бо моя авантюра трохи не коштувала мені життям,- сказала Оля рідним, які зібралися навколо неї,- Костя хороший хлопець. З ним весело спілкуватися.

-Він п’яниця, наркоман і безвідповідальна людина,- Валентина Федорівна ще й досі не могла вгамуватися,- і ми такого-то прийняли на роботу. Віталій, це твоя вина, бо саме ти його сюди привів.

-Звідки мені було знати. Звільнимо…

Та Оля не дала закінчити Віталію Мироновичу, перебила, шокуючи навідріз усіх присутніх:

-Костя поїде зі мною у Францію. Ми будемо жити разом.

-Що?- тітка Люба знову схопилася за серце відхилившись на спинку дивана закидаючи назад голову.

-Мамо, ми з Костею закохалися один в одного з першого погляду і хочемо бути разом.

-Та йому, мабуть, ще й двадцяти немає,- вмішалася у розмову Ніколь, яка теж була неабияк здивована почутим.- Навіщо тобі, дорослій жінці возитися з якимось шмаркачем? Навіщо тобі цей головний біль? Мені це незрозуміло, ти, мабуть, Олю з глузду з'їхала. Чесно.

-А Ніколь вірно говорить,- погодився Артем,- якщо ти хочеш за кимось доглядати, то краще вже заведи собі собаку. Повір, це буде набагато легше. Бо інакше ти все життя будеш потім шкодувати, що взяла його з собою.

-Оля, хіба сьогоднішнього вчинку тобі недосить?- запитав Тимур.- І де твій був Костя, коли тобі було погано? Не треба спонтанно приймати необдуманих рішень…

-Можна на початку поспілкуватися телефоном,- порадив Пітер,- а потім, як все буде добре то… Одним словом Костя завжди зможе приїхати у Францію.

-У мене навіть закордонного паспорта немає,- озвався Костя, який протверезів і підійшов до них,- і ти Олю, будь ласка, вибач мені у першу чергу. Я дурень і був неправий. Залишимося з тобою друзями, будемо спілкуватися телефоном.

-Костя,- Оля хотіла підвестися та Кіра, яка сиділа поруч затримала її.

-Ще раз вибачте,- і Костя пішов з готелю опустивши голову.

-Нарешті хлопцеві дійшло, що вчинив негарно,- Віталій Миронович видихнув з полегшенням,- не хвилюйся, Олю ти ще зустрінеш свого принца.

-Ну, що ж шашлики перенесемо назавтра, а зараз по номерах. Бо нам усім необхідно відпочити,- об’явив Тимур і всі присутні з ним погодилися.

Кіра провела Олю до її номера, допомогла лягти у ліжко.

-Я, мабуть, розчарувала тебе? – запитала Оля.- Та я й саме себе розчарувала.

-Усе нормально Олю, ти мене скоріше здивувала,- Кіра присіла поруч з ліжком на стілець.

-Моя репутація в очах моїх рідних зовсім впала,- Оля ще виглядала засмучено, - Кіро мені так не щастить у коханні, що я готова накинутися на будь-якого чоловіка, який посміхнеться до мене. Бо не встиг Костя до мене заговорити, я собі вже уявила бозна-що. Вхопилася за нього, підтримала його ідею, хоча чудово знала, що вона неправильна. І все це заради того, щоб тільки не бути самій. І от бачиш до чого мене це довело. Та найгірше те, коли ти починаєш впадати у паніку через свою безвихідність.

-Олю, прийде час і ти зустрінеш свого чоловіка,- Кіра хотіла підбадьорити подругу.

-Мені вже скоро буде тридцять один,- махнула рукою,- мабуть, моя доля бути самотньою. Треба просто з цим змиритися.

-Не треба з цим миритися,- заперечила Кіра,- просто не втрачай надії і все буде. А зараз на добраніч, постарайся заснути.

Кіра вийшла з кімнати Олі та спустилася до холу де на дивані сидів Артем.

-На Віру чекаю, щоб поїхати додому. Пішла з твоєю мамою щось обговорити,- сказав Артем,- може присядеш біля мене.

-Я не проти присісти. Мені завжди було цікаво, чим Віра краще за мене, - Кірі захотілося про це раптом запитати.

-Кожна з вас по своєму гарна. Я ніколи не порівнював вас. Коли я зустрічався з тобою, то мої почуття до тебе були щирими та я і зараз у глибині душі продовжую тебе кохати. Але тепер я почав дивитися на тебе, як на дівчину свого брата,- зізнався Артем.

-І тому чіплятися більше не будеш,- посміхнулася Кіра, - дякую, що заспокоїв.

-Між нами багато чого було хорошого і наші тату будуть нам щоразу про це нагадувати, коли ми будемо їх бачити на собі. Я хочу, щоб у тебе було все гаразд. І скажу тобі по секрету, будь готова до великого сюрпризу, який для тебе готує мій брат.

-Ну який сюрприз ти звісно не скажеш, але дякую, що попередив,- Кіра задоволено знову посміхнулася,- мені пощастило зустріти Тимура. Я його кохаю і хочу бути з ним завжди.

-Твоя мрія здійснена. А от і Віра,- Артем обійняв Кіру наостанок,- шкода, що ви з Вірою ніяк не помиритися.

-Я не проти з нею помиритися, та вона цього не хоче…

-Чого це я не хочу?- поцікавилася підійшовши Віра.- І чому це ви знову обіймаєтеся?

-Дарма ти ревнуєш,- відповіла на те Кіра відсуваючись від Артема.

-Я пропоную перемир’я,- сказав Артем своїй дружині,- і знаєш, Кіра не проти.

-Я теж не проти,- Віра присіла поруч з ними,- але я її весь час ревную до тебе, навіть тепер, коли вона зустрічається з твоїм братом. Та ще я відчуваю свою вину перед тобою Кіро. Я хоч і удаю, що мені байдуже, але це не так. Моя вина перед тобою велика, бо я зрадила нашу дружбу, відбила у тебе хлопця.

-Ніхто мене ні в кого не відбивав. Я сам за себе вирішував,- Артем вдав, що обурився та насправді йому було приємно від того, що мав таку популярність серед дівчат.

-Що було те було. Воно залишилося в минулому,- Кірі оцінила відвертість Віри.

-Тимур, - Артем помітив брата, який зайшов до готелю з вулиці,- я відійду, а ви поговоріть, головне не побийтеся через мене.

-Не дочекаєшся,- сказала йому в слід Кіра, а потім звернулася до своєї колишньої подруги,- Артем був моїм першим коханням, а перше кохання не забувається і назавжди залишає відбиток у серці. Тому забути про нього я ніяк не зможу. Але зараз я кохаю Тимура і це назавжди. Мені крім Тимура більше ніхто не потрібен. Тому дарма ти ревнуєш. Вчися довіряти своєму чоловікові і потім ти зрозумієш, що дарма витрачаєш свій час на ревнощі. А те що ти відчуваєш свою вину переді мною, то ти дійсно винна. Ти мені у свій час зробила боляче, знехтувала моєю довірою. Але я вже давно змогла тебе вибачити.

-Дякую, що вибачила,- Віра розчулилася після таких теплих слів з боку Кіри,- мені тебе так не вистачало. Вибач мені, що закохалася у твого колишнього нареченого.

-Вже вибачила,- повторила Кіра та обійняла Віру,- я бажаю тобі та Артему тільки щастя.

-А я тобі та Тимурові,- Віра взаємно обійняла Кіру.- Ми знову подруги?

-Так. Ми знову подруги.

До дівчат підійшли Тимур та Артем, щоб привітати їх з перемир’ям. Саме у цей момент з другого поверху по сходах спустився Бед зі своєю дівчиною Люсі у гарному настрої та при повному параді.

-Куди це ви зібралися серед ночі? – суворо запитав Тимур у свого сина.

-Тату, тільки половина десятого, так що до ночі ще далеко,- заперечив син батькові,- ми йдемо на дискотеку, а вона тільки набуває обертів.

-А знаєте що,- збадьорився Артем,- ми всі разом підемо на дискотеку.

-Артем,- Віра незадоволено подивилася у бік свого чоловіка,- нам вже треба додому, до моїх батьків.

-Додому ми завжди встигнемо. Племінник же сказав, що тільки половина десятого так що ще зовсім рано. Так що йдемо танцювати і вип’ємо по баночці холодненького пива. Тим більше що є привід, що відмітити,- наполягав на своєму Артем.

-Дядечко Артем ви гарно придумали,- підтримав його Бед,- я теж не проти пива випити.

-Ніякого пива, будемо пити лимонад,- Тимур підвищив голос,- або повертаєтеся до себе у номер.

-Добре тату, будемо пити лимонад,- Бед зовсім не образився на батька.

-А де це твоя мати?- поцікавився Тимур.

-Її і Пітера потягнуло на романтику. Одним словом мама сказала, що в них сьогодні романтичний вечір. І я за них порадів. Давно вона так не сяяла,- відповів Бед.- Ну, що ми йдемо чи як?

-Отак спонтанно. І ви навіть не дасте мені час, щоб переодягнутися?- Кіра розгубилася.

-Ти й так маєш гарний вигляд,- сказав їй Тимур,- і ця синя сукня тобі дуже пасує. Йдемо.

Вони всі гуртом вийшли з готелю та попрямували до літнього танцювального майданчику, що знаходилася неподалік і де танцювало вже багато охочих.

-А ти Люсі, чому весь час мовчиш?- запитала Віра у дівчини та замість неї відповів її хлопець.

-Вона не розуміє ні українську, ні англійську. Тільки на своїй рідній французькій може розмовляти,- Бед обійняв за плечі свою кохану,- але я її потроху вчу. Правда в неї це недуже добре виходить та з часом вона буде мати успіх.

-Буде,- поголилася Віра,- а я ось, хочу французький вивчити. І зізнаюся вам, це так важко.

-Друзі, зупиніться, будь ласка,- раптом попросив Тимур,- бо я маю дещо зробити і хочу, щоб ви стали свідками мого вчинку…